У нас із чоловіком є власна квартира в місті. Вона в ідеальному стані, адже ми вклали в неї багато сил та грошей на ремонт. Мій Володя все життя пропрацював на заводі, і за це держава ще кілька десятків років тому виділила йому це житло. Коли народилася наша донька, ми вирішили, що квартира залишиться для неї, а самі ми житимемо в селі. Коли Юля підросла і настав час вступати до університету, ми віддали їй ключі від квартири, щоб їй було комфортно і зручно.
Якось я вирішила відвідати Юлю і побачила у квартирі незнайомого чоловіка. Юля не очікувала мого приходу, але я зрозуміла, що вона вже доросла, їй 20 років, і наявність хлопця – це природно. Однак мене здивувала його зовнішність: він виглядав набагато старше, років на 15 більше за доньку. Я була в шоці, але не показала цього. Юля познайомила мене з Юрою, на перший погляд він здався мені приємним чоловіком, але різниця у віці не давала мені спокою. Повернувшись додому, я порадилася з чоловіком, і ми обидва відчули певне розчарування, але вирішили не втручатися, бо вона вже доросла.
Через місяць Юля повідомила, що Юра зробив їй пропозицію і вона збирається заміж. Мені здавалося, що це надто поспішно, але донька виявилася впертою й не прислухалася до нас. Ми організували невелике весілля, і вже тоді я помітила, як неприязно поводилася родина нареченого. Вони вважали, що ми повинні покривати всі витрати. З якого дива? Адже вони і так будуть жити в нашій квартирі!
Минуло три місяці, і квартира почала перетворюватися на суцільний безлад. Якось зателефонувала сусідка знизу і попросила приїхати подивитися, як живуть діти. Коли я приїхала, була вражена: у квартирі було повно людей і котів! Першим мене вразив сильний запах, а потім я побачила подряпані меблі та зіпсовані шпалери. Але це був не єдиний сюрприз — виявилося, що там оселилася і сваха з молодшою донькою! Перед весіллям, оглядаючи квартиру, вони говорили, що їхнє житло більше і краще. Але чому ж тепер вони живуть тут?
По обличчю Юлі я зрозуміла, що ситуація стала нестерпною. Чоловік доньки, Юра, повністю підкорився матері й сестрі, а Юля фактично стала їхньою прислугою. Я відвела доньку в іншу кімнату і попросила пояснити, що відбувається. Юля попросила мене врятувати її від Юри та його родини. Вони приїхали «в гості» місяць тому і з того часу так і залишилися жити, ще й котів привезли з собою.
Я вирішила діяти і попросила їх залишити квартиру. Юра пішов разом зі своєю родиною. Пізніше донька зізналася, що вже готувала документи на розлучення, просто чекала вдалого моменту. Наступного дня сваха приїхала знову, намагаючись забрати і поділити “спільно нажите майно”, але, на її розчарування, окрім одягу й посуду їй нічого не вдалося взяти, оскільки все належало нам.
Юля полегшено зітхнула, а я, хоч і відчуваю певну провину за зруйнований шлюб доньки, знаю, що ми вчинили правильно.