Ось уже кілька днів мій дворічний син вередує, погано спить і мені теж не дає відпочити. Чоловіка ночами я не турбувала, бо йому вранці на роботу, а мені вдень, можливо, вдасться трохи прикрити очі. Але навіть удень син не давав мені шансу перепочити.
У понеділок із самого ранку, коли чоловік ще не встиг виїхати на роботу, до нас несподівано завітала свекруха з онукою — дочкою моєї золовки. Я дуже здивувалася, а свекруха, не довго думаючи, сунула мені пакети й заявила:
— Ось їжа для Катеньки, а тут памперси.
— Навіщо? — запитала я, не розуміючи, що відбувається.
— Як це навіщо? — здивувалася у відповідь свекруха. — Наша Танюша з сьогоднішнього дня виходить на роботу, а ти ж усе одно вдома сидиш. От і подивишся за Катенькою.
— А це хто так вирішив? — уточнила я, ледве стримуючи роздратування.
— Ну, ми з Танюшею так вирішили, — спокійно відповіла свекруха.
— А моєю думкою ви, бачу, не поцікавилися? Викручуйтесь, як хочете, але я з Катенькою сидіти не буду. Я другу добу не сплю через сина, а ви хочете ще більше мене навантажити? — відповіла я рішуче.
Чоловік, почувши це, підтримав мене:
— Мамо, ти сама вирішила, сама все придумала, а Таня про що думала, виходячи на роботу? Давай я тебе з дівчинкою відвезу, куди скажеш.
— Ну хоча б тільки сьогодні, — почала просити свекруха.
— Ні, мамо, — перебив її чоловік, — ні сьогодні, ні завтра, ніколи. Моя дружина не буде сидіти з племінницею. Збирайтеся, я вас відвезу.
Чоловік узяв ключі від машини й підштовхнув свекруху до виходу. Про що вони говорили в машині і хто тепер має доглядати за дитиною — я не знаю. Але свекруха, очевидно, образилася, бо вже кілька днів не дзвонить і не цікавиться ні нами, ні своїм онуком.