Дивовижна, але водночас звичайна історія про те, що серед нас є справжні герої, які своїми, здавалося б, простими вчинками викликають величезну повагу і нагадують, що значить бути Людиною з великої літери.
Вчора їхала в автобусі. Заплатила за проїзд, одягнула навушники і спокійно їхала далі. Раптом крізь музику почула крики й стогони. Усі пасажири одразу повернулися на задні ряди. Там сиділа вагітна жінка, і, здається, в неї почалися перейми.
Водій не розгубився, одразу сказав, що наступною зупинкою буде пологовий будинок, хоча це зовсім не його маршрут. Він зупинив автобус і запропонував тим, хто кудись поспішав, вийти.
Я вирішила залишитися, адже часу було вдосталь, і мені хотілося хоч якось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога. Під’їхавши до пологового будинку, він зупинився, вибіг з автобуса, обережно взяв жінку на руки і поніс до приймального відділення. У цей час я знайшла в її сумочці телефон, відкрила контакти, натрапила на запис “чоловік” і одразу зателефонувала. Розповіла, що його дружина народжує, пояснила ситуацію, назвала адресу.
Я забрала її речі з автобуса й побігла за водієм до лікарні. Там він передав жінку лікарям, а я передала її речі в реєстратуру. Ми залишилися чекати приїзду її чоловіка. Поки чекали, розговорилися. Виявилося, що водія звуть дядя Міша. Він виявився просто неймовірною людиною.
Чоловік жінки прибув досить швидко. Ми разом зустріли його й провели до лікарів. Із цієї ситуації я вийшла з думкою: дядя Міша — справжній герой. Більше б таких людей у нашому житті!