Маю знайому жінку на ім’я Ніна. Її життя було звичайним, без будь-яких визначних подій: робота, діти, чоловік. Коли діти виросли і роз’їхалися, Ніна залишилася з чоловіком, який почав випивати і став ображати її. Вона часто плакала, але залишалася в квартирі, бо жити окремо було неможливо — пенсія надто маленька, щоб дозволити собі знімати житло. Діти запрошували її пожити у них, але Ніна воліла не затримуватися довше, ніж на тиждень. Усі мають свої сім’ї, свої турботи.
Одного дня знайома запропонувала Ніні переїхати на її дачу. Там був маленький будиночок без опалення, заросла травою ділянка, але найголовніше — спокій і свобода. На території була баня та сарай із дровами. Ніна погодилася: хоч літо, але затишок і тиша, без образ і страху. Вона сподівалася за цей час знайти роботу і почати нове життя.
Знайома відвезла Ніну на дачу разом із великою сумкою речей. Уже наступного ранку, босоніж ступивши на ґанок і слухаючи спів птахів, Ніна відчула справжнє щастя. Недалеко був ставок, і вона почала там купатися. У будинку навела порядок, відмила вікна, знайшла у шафі старі фіранки й повісила їх. Грошей вистачало лише на прості продукти, але Ніна вміла готувати смачно. У неї була особливість: вона обожнювала приправи та прянощі, знала їхні властивості й привезла цілу коробку своїх улюблених спецій.
Одного вечора, повертаючись із ставка, Ніна помітила на ґанку худого кота.
— Ось і зустрілися дві самотності, — промовила вона і винесла йому миску супу. Кіт, не вагаючись, усе з’їв і залишився жити з Ніною. Його назвали Васильком. Разом із котом вона взялася облаштовувати дачу: посадила овочі, очистила від сухих гілок кущі смородини й малини.
Якось увечері, повертаючись додому, Ніна побачила біля ділянки чорну дорогу машину. Із неї вийшов чоловік і запитав, де можна набрати чистої води.
— Заходьте, у мене у дворі є криниця, — запросила Ніна.
Чоловік розповів, що повертається з риболовлі, але в машині спустило колесо, а запаски немає. Тепер він чекає водія. Ніна запросила його на вечерю і подала тарілку супу.
— Ви завжди так смачно готуєте? — запитав чоловік, попросивши добавки.
Він представився Михайлом Васильовичем, власником великої компанії, і запропонував Ніні працювати у нього кухарем. Продукти привозив би водій, а сама Ніна мала готувати двічі на тиждень. Жінка погодилася, адже вона любила готувати.
Так почалася їхня співпраця. Ніна готувала борщі, рибу, випікала пироги, а кіт Василько завжди був поруч. Через кілька тижнів Ніна знайшла у квартирі Михайла букет квітів і записку: «Ніночко, тепер я люблю повертатися додому!» З того дня він почав частіше приїжджати раніше, пити з нею чай, жартувати. Якось він запросив Ніну з Васильком на риболовлю, і вони разом весело провели час.
Восени Ніна вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи з дачі, вона забрала лише коробку з приправами та Василька. Бо що ще потрібно для щастя?