Мамин рідний брат, мій дядько Степан, вже багато років залишився без дружини. Тітка Ярина була дуже хорошою людиною, але, на жаль, пішла з життя надто рано. У дядька Степана є син, і цього літа він привів у дім наречену, оголосивши, що вони збираються одружитися.
Дядько вже на пенсії, тож особливих заощаджень не мав. До весілля сина він виявився зовсім не готовий. Однак дядько Степан — дуже добра людина, і йому було соромно, що він не має можливості зробити гарний подарунок молодятам. Тоді він вирішив, що оформить дарчу на будинок, передавши його синові, щоб той уже зараз міг бути впевненим, що цей дім належить йому.
Ми з мамою довго намагалися переконати дядька не робити цього кроку. Адже син у нього один, і все, що дядько має, усе одно залишиться йому у спадок після його смерті. Мама навіть запропонувала позичити гроші, щоб він міг подарувати їх на весілля, а віддавати борг частинами, коли зможе. Але старших людей переконати складно, особливо коли йдеться про їхніх дітей. На наступний день дядько все ж таки пішов до нотаріуса.
За годину він повернувся й одразу завітав до мами. Просив позичити гроші, бо змінив своє рішення.
Виявилося, що нотаріус запитав у нього, чи є на подвір’ї хлів або гараж, і порадив, поки дядько ще має сили, зробити там віконце. На випадок, якщо життя складеться так, що саме там доведеться провести старість. Нотаріус також навів кілька прикладів із життя, які змусили дядька замислитися.
Ми з мамою були дуже здивовані, що чужій людині вдалося переконати його так швидко, тоді як нас він зовсім не хотів слухати.
Мама, як і обіцяла, позичила братові гроші. Тепер він зможе подарувати їх молодятам на весілля. Ми щиро сподіваємося, що дядько Степан буде щасливо жити разом із сином і невісткою під одним дахом. Але тепер мама спокійна, бо знає, що у брата залишиться власне житло на старість.