Будинок праворуч пустував довгий час. Тож, коли там з’явилися нові сусіди, тітка Клава щиро зраділа. Вона сама побігла знайомитися, запросила на чай. Сусідка прийшла, посиділа, чай попила, похвалила господарство, подивилася на грядки, навіть щось із них зібрала й пішла.
З того часу сусідка без докорів сумління почала заходити на город тітки Клави, щоб узяти, що їй потрібно. Паркану між ділянками не було, тож її це анітрохи не стримувало.
Тітка Клава, звісно, була не в захваті, але мовчала — вважала, що це дрібниці, через які не варто сваритися. Проте терпіння закінчилося, коли сусідські кури почали псувати її грядки.
— Тримайте своїх курей під замком, — попередила вона сусідку.
— Ой, та що вони вам зроблять? Пару травинок пощипають! Вам шкода?
— Та ти на грядки подивися! Твої кури перекопали все, що можна було!
— А я їм не сторож…
Тітка Клава лише зітхала. І навіть коли знаходила на грядках яйця, чесно повертала їх сусідці. Це тривало два тижні, доки тітка Клава не придумала хитрість.
Одного разу, після чергового попередження, вона заявила:
— Ну що ж, сусідко, відтепер усе, що твої кури залишать на моєму городі, стане моїм. Не чекай більше, що я тобі яйця віддаватиму.
Сусідка лише пирхнула й не сприйняла слова серйозно.
Наступного дня тітка Клава сходила до магазину й купила десяток яєць. Увечері, під покровом темряви, розклала їх по грядках. А вже вранці, дочекавшись сусідки, вийшла з кошиком збирати яйця.
— Ой, спасибі тобі, сусідко! Дивись, скільки твої кури знесли! Справжні молодчинки! — весело промовляла тітка Клава.
Сусідка аж побіліла.
— Це яйця моїх курей! Віддавайте!
— Нічого подібного! Ми ж домовлялися: що залишать, те моє!
Сусідка спересердя сопіла й шипіла, але нічого не добилася. За годину знову прийшла вимагати яйця, проте пішла з порожніми руками.
Відтоді сусідка сильно образилася, перестала заходити на город тітки Клави й навіть поставила паркан між ділянками. Ось тільки кури, як на зло, з того часу перестали нестися.