Коли син повідомив мені новину, я ледь не посивіла. Виявилося, що його 18-річна дівчина, з якою він зустрічався, зараз вагітна. І одразу після цього зізнання він вирішив її покинути. Сказав, що не готовий бути батьком і брати на себе таку відповідальність. Мені було неймовірно соромно за його рішення — покинути дівчину у такому важкому становищі, ще й знаючи, що вона виросла без батьків, лише з бабусею. Я зрозуміла, що повинна знайти цю дівчину і допомогти їй.
Коли я намагалася говорити із сином про ситуацію, він уникав розмови або просто замикався в кімнаті. Я вирішила діяти і, поки син спав, взяла його телефон, сподіваючись знайти хоч якусь зачіпку. Але він видалив усі контакти й повідомлення. Друзі також нічого не казали, або просто робили вигляд, що не знають дівчину.
Я вже втратила надію. Але одного дня побачила з вікна, як на лавці у дворі сидить худенька й дуже сумна дівчина. Її я раніше ніколи тут не бачила. Щось у мені підказало, що це може бути вона. Я спустилася вниз, сіла поруч і завела розмову. Моє серце не помилилося — це була та сама дівчина, яка мала стати моєю невісткою й уже носила під серцем мого онука.
Дівчина розповіла мені все, що сталося, і я запевнила її, що не залишу її одну. Ми обидві розплакалися й обійнялися. Наступного дня я познайомилася з її бабусею — милою й доброю жінкою. Ми швидко знайшли спільну мову.
Після пологів дівчина зізналася, що в той день, коли ми познайомилися, вона всерйоз думала про те, щоб відмовитися від дитини, бо не знала, як їй жити далі. Але мої слова підтримки допомогли їй прийняти правильне рішення й зберегти життя малюкові.
Син, дізнавшись про народження дитини, одразу ж поїхав до іншого міста й залишився там жити. Щомісяця він пересилає мені гроші, але я всі до копійки витрачаю на виховання онука.
Я безмежно щаслива, що стала бабусею. Хоча б хтось із нашої родини діє правильно й підтримує цей маленький, але такий важливий новий початок.