Костянтин уважно роздивлявся навколо: чудовий ремонт, нові меблі, все виглядало дорого й стильно. Ціна була високою, але він вирішив, що візьме цю квартиру. У Москву він переїхав із Апатитів на початку 90-х. Молодий, амбітний, він прагнув підкорити велике місто. Працював продавцем, офіціантом, навіть таксистом. Одружився на дівчині на ім’я Катя. Саме в ті часи ми й познайомилися.
Він прийшов до нашого офісу пропонувати свій товар. Пізніше запросив мене в ресторан, де був разом з Олею, його дружиною на той час.
– Напиши про мене щось, – звернувся Костянтин.
– Для початку потрібно чогось досягти, – спокійно відповіла Оля.
– Не втручайся в нашу розмову, – різко обірвав її Костянтин. – Хто ти така? Сиди й мовчи.
Після цього я просто заплатив за себе й пішов. Більше ми не бачилися. Пройшло 25 років. Але Москва – місто несподіванок, інколи вона зводить людей. Якось я зустрів його на вулиці. Він сидів у старенькій «Тойоті». Я міг пройти повз, але ж письменник у мені вирішив дізнатися більше.
Костянтин нічого особливого не досягнув. Після розлучення з Олею одружився вдруге, але шлюб знову розпався через вісім років. Тепер він шукав однокімнатну квартиру. Я порекомендував йому хорошого ріелтора.
Все йшло гладко, поки Костянтин не помітив у ванній кімнаті маленьке фото.
– Хто господар цієї квартири? – запитав він.
– Ольга Дмитрівна, – сухо відповів ріелтор.
– Я хочу з нею зустрітися.
– Вона зайнята людина.
– Я її колишній чоловік.
Двері йому відчинила молода хатня робітниця.
– Я проведу вас до її кабінету, – сказала вона.
Костянтин увійшов у простору квартиру, де передпокій був більшим за його нинішнє житло. Ольга зустріла його впевнено, хоч і трохи змінилася – набрала вагу, але це їй навіть пасувало.
– Привіт, Костю. Що сталося?
– Просто захотів побачити тебе.
– Заміжня?
– Так. У мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається в Лондоні. Як ти зрозумів, що це моя квартира?
– По картині. Я подарував її тобі.
– Не пригадую… Ми з чоловіком якийсь час тут жили, але потім вирішили не продавати. Ріелтори сказали, що краще залишити. Тобі потрібні гроші?
– Ні, я хочу винайняти цю квартиру.
– Мені все одно. Є ще питання? Чи, може, сидіти й мовчати? – сказала Ольга, спокійно дивлячись йому у вічі.