Усі дівчата були біля моїх ніг. Я знав, що виглядаю привабливо, завжди був веселим і впевненим у собі. Тому не дивно, що вже в перший день після мого приїзду дві випускниці, Катерина та Вікторія, буквально зіткнулися зі мною на вулиці. Вони були симпатичними дівчатами, але моя увага прикувалася лише до Каті. Достатньо було одного погляду на неї, щоб моє серце забилося швидше.
Їхня сім’я переїхала в село кілька років тому, що стало справжньою сенсацією серед місцевих жителів. Ніхто не міг повірити, що хтось добровільно залишить місто заради життя в провінції. Я часто думав про Катю, але так і не наважився зізнатися їй у своїх почуттях. Просто мовчки спостерігав, не роблячи жодного кроку назустріч. Ніколи б не подумав, що можу бути таким нерішучим у стосунках.
Це дратувало мене самого. Одного разу, наприкінці літа, у селі святкували Івана Купала – свято, яке тут шанували з особливим трепетом. Біля озера зібралося багато людей, чоловіки випивали, а потім усі вирушили на танці. Віка весь вечір намагалася привернути мою увагу – жартувала, сміялася, кидала безглузді репліки.
А вранці я прокинувся поруч із нею… просто на сіні. Я не міг повірити, що це сталося, і картаючи себе за випиту напередодні кількість алкоголю, швидко кинувся додому. Але не встиг і дверей відчинити, як на порозі з’явилася Вікина мати. Вона кричала, що я тепер зобов’язаний одружитися з її донькою.
Мої батьки, дізнавшись про все, були приголомшені. Я намагався пояснити їм, що люблю тільки Катю, але чи хтось тоді слухав мої слова? Про кохання треба було думати раніше. Так я опинився у шлюбі з Вікторією, а Катерина, розбитим серцем, плакала від безсилля. Вона думала, що я просто соромився своїх почуттів до неї, і ось тепер усе скінчено…
Восени Катя поїхала до своєї тітки в місто, бо закінчила школу й більше її тут нічого не тримало. Про неї в селі майже нічого не було чути, лише одного разу хтось сказав, що вона вийшла заміж.
Моє життя склалося не так, як я уявляв. Вікторія виявилася суворою, невдоволеною жінкою, яка завжди знаходила в мені недоліки. Що б я не робив – усе було неправильно, що б не сказав – їй не подобалося. Ми прожили так кілька років, у нас народилися діти, але я терпів…
Аж поки одного дня моє терпіння не вичерпалося. Після чергового скандалу я мовчки зібрав речі та поїхав до матері. Я навіть не розглядаю можливості повернення до Віки. Якщо потрібно – я готовий сплачувати аліменти, але жити з матір’ю своїх дітей більше не можу.