### **Доля, яку не змінити**
Віталій зростав без батьків – його виховували бабуся з дідусем. Вони віддавали йому всю свою любов і турботу, а коли хлопець підріс, сплатили його навчання в університеті. Саме там Віталій зустрів Віталіну – свою першу справжню любов.
Доля цієї дівчини була схожа на його власну: її теж виховувала бабуся, адже батьків вона ніколи не бачила. Але що найбільше вражало в ній – це незвичайна зовнішність. Віталіна виглядала так, ніби зійшла зі сторінок народної казки: довга рудувата коса, пронизливо блакитні очі, вишукані сукні, що спадали до підлоги.
Віталій був закоханий і налаштований серйозно, але не поспішав знайомити її з рідними. Та час невблаганний, і через сім місяців усе вирішилося саме собою – дівчина завагітніла. Вони вирушили до дому його бабусі й дідуся, щоб повідомити радісну новину.
Проте щойно вони переступили поріг, бабуся Віталія зустріла Віталіну холодним поглядом. Було щось у цій дівчині, що змусило її серце прискорити хід. Вона не могла згадати, кого ж їй нагадує ця незнайомка, але відчувала внутрішній неспокій.
Жінка засипала майбутню невістку питаннями, намагаючись дізнатися все про її минуле. Віталіна, не підозрюючи нічого, розповіла свою історію: її бабуся колись була шалено закохана в одруженого чоловіка, намагалася втримати його, але він зрештою залишився у своїй родині.
У цей момент усе стало на свої місця. Бабуся Віталія різко зблідла – адже ця жінка, яку Віталіна називала своєю бабусею, багато років тому намагалася зруйнувати її власну сім’ю.
Із цієї миті її ставлення до дівчини стало нестерпним.
### **Зруйноване щастя**
Незабаром у Віталіни згорів будинок. Віталій, не вагаючись, привів її жити до себе. Але його бабуся не збиралася з цим миритися.
Вона, колишня лаборантка, скористалася своїми знаннями: взяла у Віталії та її дитини зразки крові, а потім звернулася до знайомого лікаря. Отримавши потрібні результати, вона повернулася додому, переконана у своїй правоті, і зробила все можливе, щоб дівчини там більше не було.
– Це не твоя дитина! – холодно заявила вона онуку. – Вона зрадила тобі!
Віталій, осліплений довірою до бабусі, повірив її словам. Він вигнав Віталіну, навіть не вислухавши її пояснень.
Єдиний, хто не повірив у цю брехню, був дід.
Він вирушив слідом за дівчиною, знайшов її знесилену й розгублену. Його серце стиснулося – перед ним стояла онука тієї, кого він колись любив усім серцем, хоч і змушений був залишити.
Він допоміг Віталіні, прихистивши її у своєму дачному будиночку.
### **Час усе розставив на свої місця**
Минуло кілька років. Бабуся Віталія пішла з життя, а за нею – і дід. Перед смертю він залишив своєму онукові великий спадок та той самий дачний будинок.
Одного дня Віталій вирішив поїхати туди – просто подивитися, що залишилося від минулого.
Але, ступивши на подвір’я, він завмер.
Там, у дворі, стояла Віталіна. А біля її ніг грався маленький хлопчик, який був схожий на Віталія, як дві краплі води.
Його серце стислося.
Він зрозумів, як жорстоко помилився.
Віталій довго благав пробачення у Віталіни, але ніщо не могло повернути втрачений час. Його син, якому вже було три роки, дивився на нього великими блакитними очима – тими самими, які він колись так любив.
І тільки тепер він усвідомив: він не втратив сім’ю.
Він сам її відштовхнув.