Один день змінив усе: правда про родину моєї доньки, яку я дізналася, була болючою…
Я поїхала до доньки. Двері відчинив зять. Він вийшов до мене в самих трусах, очевидно здивований.
— А чому ти не на роботі? Сьогодні ж середа! — запитала я.
— Я не працюю, — буркнув він.
— Вже давно? Чому ж не сказали?
— Два роки.
Я була шокована. Виявилося, що весь цей час вони жили за мій рахунок. Я розлютилася і поїхала до сина. Там я дізналася страшну правду про доньчину сім’ю…
## Як усе починалося
Я прожила з чоловіком майже двадцять років. Ми виховували двох чудових дітей, і мені здавалося, що попереду нас чекає лише щастя.
Але одного дня мій світ зруйнувався. Чоловік зрадив мене з моєю найкращою подругою.
Розлучення залишило мене без усього. Син навчався в університеті, донька щойно вступила, а я опинилася без будь-якої фінансової підтримки.
Щоб вижити, довелося поїхати на заробітки за кордон. Було страшно: чужа країна, незнайома мова, важка робота. Але в мене не було вибору.
Завдяки знайомій я влаштувалася доглядальницею до двох літніх людей. Щомісяця висилала дітям по 500 євро, сподіваючись, що це допоможе їм стати на ноги.
Минали роки, і мій труд почав давати результати. Син збудував будинок. Доньці та зятю я дала гроші, щоб вони обміняли свою однокімнатну квартиру на більшу та зробили ремонт.
Я не брала відпусток, не дозволяла собі відпочинку — лише працювала, відкладаючи на майбутнє.
## Правда, яка мене приголомшила
Але одного разу я зрозуміла: більше так не можу. Всі ці роки я жила заради дітей, забуваючи про себе.
Тоді я познайомилася з одним чоловіком у соцмережах. Він запропонував мені жити разом, здавати мою квартиру в оренду та, нарешті, перестати виснажувати себе на роботі.
Я наважилася повернутися додому.
Насамперед я вирушила до доньки — дуже хотілося побачити онука, якому щойно виповнився рік.
Але мій приїзд виявився несподіванкою для зятя — він вийшов до мене в самих трусах.
— А чому ти не на роботі? Сьогодні ж середа! — здивовано запитала я.
— Я не працюю, — відповів він байдуже.
— Давно?
— Два роки.
Я мовчки дивилася на нього, не розуміючи: невже він просто сидить удома? В кімнаті мовчки сиділа донька з дитиною. Вона була в декреті, але за їхнім дорогим ремонтом і новою технікою було очевидно: вони живуть явно не на одну зарплату.
Тоді мене осяяло — всі ці роки вони існували за мій рахунок!
## Син відкрив мені очі
Розчарована, я вирушила до сина. Він зустрів мене тепло, його дружина накрила на стіл.
— Мамо, сестра з чоловіком звикли жити за чужий рахунок, — чесно сказав він. — Він і раніше працювати не хотів. Перестань їм допомагати.
Я кивнула. Вперше за довгі роки я зрозуміла: більше не можу тягнути на собі дорослих людей.
— Я вже все вирішила, — твердо відповіла я. — Тепер я житиму для себе.
Син розгубився. У його очах промайнула тінь розчарування — мабуть, він теж сподівався, що я й далі працюватиму й допомагатиму.
— Ти серйозно? Ти не повернешся в Італію?
— Ні, сину. Я втомилася. І знаєш, життя надто коротке, щоб відкладати його на потім.
Коли донька дізналася про моє рішення, вона припинила зі мною спілкування. Син, схоже, ще сподівається, що я передумаю.
Може, він має рацію? Чи настав час нарешті подумати про себе?