Галі набри дли все і вся. І чоловік, з його злиденною зарплатою, і діти, які виросли і не хочуть піклуватися про батьків, і телевізор, з тоннами негативної інформації та фальшивою бадьорою рекламою. — Галка! — Вилетіла їй назустріч Інна, сусідка з колишньої квартири. — Скільки років скільки зим! Давай зайдемо до кафе, поговоримо! – Та я з роботи. Втомлена. Не до кафе. Давай просто пройдемося. – зітхнувши, прийняла запрошення Галина. Кілька хвилин не вдавалося завести розмову. — А ти не змінилася, Інно. Така ж життєрадісна. Радуєшся всьому, як дитина, — посміхнулася Галина.
— Чому б не радіти? Життя прекрасне, — радісно сказала Інна. — Прекрасне? – здивувалася Галина. — Ну так! Робота є, магазини ломляться від товарів, діти виросли, стільки нових можливостей довкола. — Яких ще «можливостей»? — Та взяти хоча б той самий інтернет. Тут тобі і кіно, і бібліотека. Я безліч книг перечитала. Хіба ми з тобою могли припускати, що настануть такі часи. — Не маю часу сидіти в інтернеті, — огризнулася Галина. — Було б бажання, час знайдеш. А я собі в інтернеті знайшла підробіток. Поки що гроші невеликі, але це тому, що я працюю годину на день. Вийду на пенсію, працюватиму по чотири. Тоді й прибутку буде більше. Надбавка до пенсії.
— Та які у тебе доходи? Твоїй сумці десять років. – Це моя улюблена сумка. Поки не знайду таку саму, цю не зміню. — Не зрозумію я тебе Інно, чого ти так радієш? — Та за все! У мене улюблена робота, чоловік, діти. І кожен день Божий нове відкриття. А коли зустрічаю таких песимістів, як ти, то кажу собі: «Це мені нагадування — не забудь, що ти щаслива!». Інна повернулася і пішла далі у своїх справах. Залишивши Галю здивовано дивитись собі услід.