Сонечка вийшла заміж два роки тому. Ми з батьками зятя скинулися на однокімнатну квартиру для молодят. Зробили ремонт, і вони переїхали до своєї квартири. За рік порадували нас новиною про ваrітність. На узі стало зрозуміло, що наро диться двійня. Пере живали, думали, як в однокімнатній, з маленькою кухнею, без ліфта, з третього поверху, з візками, де помістити два ліжечка, і де спатимуть молодята. Ще й чоловік Соні у відрядження їздить. З однією дитиною вона впоралася б, але з двома не вийде. Так і попросилися хоч на якийсь час пожити у нас.
Наша квартира чотирикімнатна, з вантажним ліфтом, клініка поруч. Забиратися особливо не треба. Хатня робітниця прибирає кілька разів на тиждень. Звичайно, ми з чоловіком не зраділи, але у нас зручніше для них. Не змогли відмовити. Думали, що впораємося. Немовлята у Соні були не спокійні. Гру дного молока не вистачало, а штучне не всяке підходить. Діти постійно плачуть, будять вночі одне одного. Вдень батьки зятя допомагають, увечері ми по черзі захитуємо. У будинку – жодної хвилини спокою. Чоловіки у нас вже звикли і сплять під дитячим kриком спокійно.
А я іrнорувати не можу, все чую та йду на допомогу. Не висипаюся, і це позначається на якості моєї роботи. Я – керівник цілого відділу. Мені поми лятися не можна. Мала відправити клієнтові листа, а кнопку забула натиснути. Лист так і не дійшов. Що мені робити – не знаю. Може, двох нянь найняти, щоби до себе переїхали. Але Соня не хоче. Чоловік подумав, може, нам переїхати в їхню одиницю? Начебто вихід. Але на роботу звідти взагалі незручно. Чи не надто це буде? Не хочу сва ритись із донькою, але й ми вже не молоді.