У свої двадцять два роки я нар одила дівчаток-двійнят Яну та Аню. Це було найкраще, що траплялося зі мною. Ми з їхнім батьком були одружені недовго, і коли дівчатам було всього сім років – він пішов від нас до іншої жінки. З того часу я мала утримувати своїх дітей одна. Я багато працювала і робила все можливе, щоб забезпечити їх, у той час як їхній батько платив мізерні аліменти, які припинилися зовсім, коли він заrинув внаслідок нещасного випадку.
Коли мої дочки виросли та відзначили своє 15-річчя, я познайомилася із чудовим та успішним чоловіком. Я думала, що дівчатка приймуть його, але вони були проти, і я вперше плакала перед ними. Вони звинувачували мене в тому, що я не люблю їхнього батька, забула про нього зовсім і не дбаю про нашу родину. Я пояснила їм, що їхній батько зрадив мені і залишив усі проблеми на моїх плечах.
Я робила все для того, щоб ми жили добре, і я заслужила бути щасливою. Після цього емоційного сплеску мої дочки вибачилися та прийняли мого нового партнера. Я був вдячний долі за те, що мої дітки змирилися з моїм становищем, зрозуміли мене та змінили свою думку про мене.