Рита та Дмитро одружилися і переїхали до матері Дмитра. Весілля було скромним, вирішили не витрачати накопичені гроші на гучні святкування чи нове житло.
До цього вони жили окремо: Дмитро з матір’ю, а Рита – в гуртожитку, адже вдома вона жити не могла через матір, яка постійно пиячила. Батька вона зовсім не знала.
Мати Дмитра вирішила дати молодим пожити самостійно, тож взяла відпустку і поїхала до своєї сестри Катерини в село. Катерина жила сама, чоловік давно помер, а двоє синів рідко її відвідували і телефонували, тож вона на них трохи ображалася.
— Лідочка, ти приїхала! Моя сестра! — зраділа Катерина, коли Ліда приїхала.
Обидві сестри втратили чоловіків в один рік, і більше заміж не виходили. Ліда запропонувала, щоб молоді приїхали до тітки в село, адже місяць без неї їм можна було відпочити на природі.
Через день Дмитро та Рита приїхали в село. Катерина була дуже рада, адже своїх синів вона рідко бачила, а тут молоді люди привезли з собою радість і рух.
Риті в селі сподобалося. Вона згадала, як раніше гостювала у бабусі, і з радістю взялася за роботу в саду і на городі. Дмитро тим часом лагодив паркан і дах сараю, а Катерина та Ліда разом готували їжу і відпочивали.
Після того, як відпустка закінчилася, Дмитро з Ритою повернулися до міста, але продовжували часто приїжджати до тітки, допомагати по господарству. З часом вони купили квартиру, привозили своїх дітей до села на літо, і Катерина раділа спілкуванню з онуками.
Своїх онуків Катерина так і не дочекалася. Молодший син взяв дружину з дитиною, а старший весь час був зайнятий кар’єрою і вже пізно було народжувати дітей. Раз на кілька років вони приїжджали до матері, і вона повинна була бути вдячною навіть за такі короткі візити.
Коли Катерина занедужала, їй потрібні були гроші на лікування. Вона звернулася до молодшого сина, але той відмовив, сказавши, що їй не варто витрачати гроші на санаторії. Тоді Дмитро з Ритою оплатили путівку в санаторій для Катерини і Ліди, щоб вони разом відпочили.
Катерина померла через чотири роки. Її сини приїхали лише на поминки, і сусіди шепотілися, що добре, хоч зараз з’явилися.
Коли вони збиралися їхати з села, старший син підійшов до Ліди і сказав:
— Тітко Лідо, нам пора їхати. Хату треба закрити.
— Як їхати? — здивувалася Ліда. — Ми нікуди не їдемо, це наш дім.
Сини були шоковані, адже вони вважали, що будинок належить їм.
— Це дім матері! Тепер він наш, ми його продамо, — заявив молодший син.
— Ви помиляєтесь, — відповіла Ліда. — Сестра подарувала цей будинок мені, коли повернулася із санаторію.
Сини були ошелешені, але сперечатися не стали і поїхали, навіть не намагаючись виправдатися. Вони втратили не тільки матір, а й будинок, і тепер їм не було куди повертатися.
Ліда переїхала жити до будинку сестри, а свою квартиру здавала в оренду. Вона допомагала родині Дмитра, які часто приїжджали до неї. Життя йшло своїм шляхом, але Катерина завжди залишалася поруч у їхній пам’яті.