З Надею я познайомився через соціальні мережі. В її листуванні вона здавалася мені ідеальною жінкою, і я мріяв про те, щоб нарешті побачити її наживо. Якось я отримав від неї повідомлення: “Приїжджай до мене! Я живу сама, у мене нікого з близьких не залишилося.” Внизу дівчина вказала свою адресу. Я попрощався з рідними і вирушив у дорогу. Надя чекала на мене на вокзалі. Наживо вона була ще красивішою, ніж на фотографіях.
Того вечора ми сиділи на її кухні і говорили про все на світі. Мені здавалося, що я знаю цю жінку все своє життя.
— Михайле, тебе не бентежить наша різниця у віці? Мені вже за 30, а тобі лише 27 — ти ще зовсім хлопчина, — запитала вона.
— Та який же я “хлопчина”? Я здоровий чоловік!
— Справді? Чоловік має заробляти гроші на сім’ю. Якщо хочеш бути зі мною, тобі доведеться багато працювати.
— Я хочу! Дуже хочу. Обіцяю тобі — тепер усе буде зовсім по-іншому.
І я дотримався свого слова. Я знайшов роботу у її місті і почав приносити додому непогані гроші. Декілька разів навіть пересилав матері певні суми і дзвонив їй раз на тиждень. Мама постійно допитувалася, звідки в мене гроші, не вірила, що я сам їх заробив.
Якось Надя сказала:
— Мишко, треба навідатися до твоїх рідних. Гроші — це добре, але обійми рідного сина матері нічим не заміниш.
Через тиждень ми приїхали до мого рідного села. За п’ять років тут майже нічого не змінилося. Все виглядало пошарпаним, брудним, занедбаним — ніби ніхто не жив у тій хаті. Я познайомив батьків і братів зі своєю дружиною, і ми сіли до столу. Добре посиділи, душевно.
Потім я підвівся, закотив рукави і пішов працювати.
— Сину, навіщо ти це робиш? — запитав тато.
— Як же, тату! Люди сміються з вас. У селі хати, як на картинці, а ваша перекосилась.
— Ну, то й що? Нам так добре.
Тоді я зрозумів, що не хочу бути таким, як мої батьки. Хочу отримувати від життя все, що можу, але не задарма, а за свою працю та відданість справі, яку роблю. Дякувати Богові, що зустрів Надю, яка витягла мене з того болота. Я запропонував братам переїхати до міста, але вони не захотіли — надто вже міцно приклеїлися до маминої спідниці. Я так не хочу жити!