Коли ми з Іваном одружилися, я знала, що у нього є молодший брат Сергій і його дружина Олена. Але не думала, що ставлення свекрухи до своїх синів буде настільки різним.
Світлана Петрівна просто обожнювала Сергія та його Олену. Завжди допомагала їм, запрошувала на свята, радувала подарунками. Натомість мого чоловіка Івана вона ледь помічала. Він для неї був «недостойним сином», який завжди повинен допомагати, але сам нічого не заслуговує. Ми з чоловіком прийняли це спокійно і вирішили жити своїм життям, не дозволяючи їй втручатися в наші справи.
Три роки ми збирали гроші на власний дім. І ось нарешті змогли придбати невеликий будинок у мальовничому селі Яблунівка. Житло потребувало капітального ремонту: треба було провести воду, зробити каналізацію, опалення, оновити кімнати і подвір’я. Але нас це не злякало, адже ми раділи, що тепер у нас є власний куточок. До того ж, біля будинку велика ділянка землі, а до міста зовсім недалеко.
Щойно про покупку дізналася свекруха, вона приїхала подивитися будинок разом із Сергієм та Оленою. Щоразу, коли вони заходили в якусь кімнату, лунали лише зневажливі коментарі.
– Це тільки такі дурні, як ви, могли купити цю халупу. Гроші на вітер, – кинула Світлана Петрівна.
Після цього вони ще трохи походили, покивали головами й поїхали, навіть не запропонувавши допомоги. Від них ми не чули нічого, окрім слів на кшталт: «Краще б ви новий будинок будували». Але ми й не чекали їхньої підтримки. Усе робили самі.
Ми взяли кредит і поступово почали перетворювати наш старий будинок на затишне житло. Провели воду, каналізацію, зробили новий дах, переробили кімнати, обклали будинок цеглою, упорядкували подвір’я. Наш дім став місцем, про яке ми мріяли.
Минулого тижня ми святкували день народження Івана. На свято запросили й родичів чоловіка. Щойно вони побачили оновлений будинок, у них пропав дар мови. Увесь вечір вони мовчки перешіптувалися, а потім так само мовчки поїхали.
Але на цьому все не закінчилося. Вчора без запрошення приїхала Світлана Петрівна. З порогу вона заявила:
– Я подумала, що вам, діти, буде зручніше жити в місті. А Сергійко з Оленою нехай переїдуть у ваш дім. Його вагітній дружині на свіжому повітрі буде краще. Ви ж у їхній квартирі поживете.
Іван навіть не став вислуховувати її до кінця. Відразу виставив матір із будинку. Свекруха такого не очікувала й дуже розлютилася.
Допомогти нам, коли це було потрібно, вона не могла. Постійно критикувала і висловлювала своє «фе». А тепер, коли будинок став гарним і затишним, вирішила вказувати, хто тут має жити. Ми щиро сподіваємося, що більше її тут не побачимо. Нехай іде до Сергія й Олени роздавати свої поради.