Коли я ще була маленькою і навчалася в школі, мама завжди будила мене спокійно та лагідно. Вона готувала для мене смачний сніданок, а ще давала з собою в школу запашну булочку, яку так любила пекти для тата, мого братика і мене. Мама знала, як нам подобаються ці булочки. Коли я підросла, то поїхала навчатися до міста, далеко від рідного дому.
Моє навчання починалося о пів на дев’яту, а мама йшла на роботу о десятій. Та попри різний графік, вона щоранку дзвонила мені, будила і запитувала, чи маю я що поснідати, чи тепло вдягнена, якщо надворі холодно. З того часу пройшло багато років. Зараз у мене своя сім’я, донька, але щоранку мій день все одно починається з маминого дзвінка.
Мама прокидається рано і відразу дзвонить мені. Вона розпитує про моє життя, цікавиться сімейними справами і просить, щоб я не забувала поснідати. Мама вже немолода, і тепер я з таким нетерпінням чекаю її дзвінка, як ніколи раніше. Але глибоко в душі живе страх, що настане той день, коли вона вже не подзвонить, і я більше не почуватимуся дитиною, а моє життя зміниться.
Цінуйте своїх матерів, любіть їх і будьте терплячими, особливо коли вони старіють. На жаль, матусі не вічні.