Андрій оглянув кімнату, яка тепер була тихою та порожньою. Він пройшов через спальню, потім зайшов на кухню, що залишилася бездоганно чистою після того, як його дочка прибрала тут кілька днів тому. Проте місце здалося йому гнітючим. У квартирі більше не пахло життям, і навіть яскраві квіти на підвіконні перестали тішити його око. Раптом Андрій відчув хвилювання всередині себе. Він схопив дорожню сумку і почав бездумно кидати в неї все, що потрапляло під руку. Він не думав, що робить, просто хотів якнайшвидше поїхати, втекти від усього, що колись робило його щасливим, але тепер стало причиною страждань.
Через годину він уже сидів у поїзді, покидаючи порожнечу, яка проникла в його життя за останній місяць. Ще місяць тому його життя було ідеальним: він мав престижну роботу, кохану дружину Світлану та дочку Марину. Все змінилося лише через один дзвінок.
Андрій був на роботі, коли його зателефонувала дружина. Це було зовсім не схоже на Світлану — дзвонити йому під час термінових переговорів через дрібниці. Він вибачився перед колегами і прийняв дзвінок, але те, що він почув, перевернуло його світ. Незнайома жінка повідомила, що Світлана потрапила в аварію, коли переходила дорогу, і її забрали до лікарні. Андрію негайно потрібно було приїхати. Він помчав туди, де вже чекала Марина, їхня дочка, яка ледь трималася на ногах від хвилювання. Вони провели в лікарні дві години, що здалися вічністю, сподіваючись на диво.
Коли чоловік у білому халаті вийшов з операційної, Андрій і Марина все зрозуміли без слів. Після похоронів, прощань і співчуттів Андрій залишився сам. Він взяв відпустку, не міг працювати і просто прагнув спати, щоб уві сні знову бачити Світлану живою. Але того дня він зрозумів, що більше не може залишатися у квартирі, де все нагадувало про неї. Він вирішив виїхати за місто, на природу, в надії знайти там зцілення.
Проте, навіть там усе нагадувало про Світлану. Її улюблений фартух, кухоль, плед — усе залишалося її, навіть їхній “сільський друг” — великий сірий кіт, який завжди приходив у гості під час їхніх поїздок на дачу. Одного вечора, сидячи на ганку, Андрій побачив цього кота. Він намагався зайняти себе роботою цілий день, але без Світлани все було марно. Кіт з’явився, сів перед ним і пильно дивився.
— Що, друже? Ти чекаєш на неї? А її більше не буде. Наше щастя скінчилося. Все! — сказав Андрій, звертаючись до кота.
Кіт продовжував дивитися на нього, не відводячи погляду, а потім раптово підійшов ближче і стрибнув Андрію на коліна. Він завмер на мить, але машинально почав гладити м’яку шерсть. Кіт задоволено замуркотів, а Андрій несподівано усміхнувся. У цей момент він відчув, що Світлана десь поряд, і, можливо, усе ще з ним.