— А чи не завести мені коханку? — подумав Славко, кидаючи оком на своїх колег-жінок. — Он і Володька, і Сергій ходять наліво. Чим я гірший? Начебто ще не старий, виглядаю добре, та й гаманець дозволяє!
Після того, як Ларису, дружину Славка, підвищили, вона стала якоюсь агресивною. Постійно сварила чоловіка, що він їй не допомагає. А що допомагати? У міській квартирі які чоловічі справи? Полку прикрутити? Так усе давно зроблено. Кран полагодити? Ну, вибачте, він не сантехнік! Для цього є спеціалісти. А все інше — це жіночі обов’язки! Він же не буде варити борщ вечорами? До речі, з моменту підвищення Лариса навіть цей самий борщ перестала готувати. Славко якось обмовився про це, а вона у відповідь:
— Картоплю, моркву, буряк хоча б начисть до мого приходу, тоді й зварю!
Де це бачено, щоб чоловік картоплю чистив? Ні, хай сама приходить і чистить! Вона жінка! А то навчилася затримуватися на роботі й дитину з садочка забирає останньою. Бідна дитина! Як йому там одному?
— Забери сам, — каже, — ти ж раніше з роботи приходиш!
А як забирати, якщо вихователька попросить щось полагодити чи допомогти? Ні, він втомлюється після роботи, щоб ще на когось працювати!
— Ти сама винна, що нічого не встигаєш, — казав Славко дружині, — навіщо пішла на підвищення? Залишалася б на колишньому місці — не довелося б затримуватись!
— Ну то працюй ти, щоб тебе підвищили, — відповідала Лариса. — А я повернуся на попередню посаду, знову буду вчасно забирати дитину і варити борщі. Але на дві звичайні зарплати ми не проживемо! Ледве на іпотеку й комуналку вистачає.
— А як раніше вистачало? — дивувався Славко.
— Мама допомагала. А зараз їй самій гроші потрібні. Ремонт!
“От ж хитра!” — думав Славко про тещу. — “Не могла почекати зі своїм ремонтом? Знає ж, що у нас іпотека!”
Але підвищення не цікавило Славка. Він бачив, як працюють його колеги: ні кави спокійно випити, ні додому раніше піти. Такого життя він не хотів. Він же не кінь!
Втім, Лариса йому набридла зі своїми претензіями, тож вирішив їй помститися. Його вибір припав на Жанночку, колегу. Не красуня, але з шармом і великою… гідністю. Єдиний недолік — мала дитина, але ж він не з нею збирається закохуватись!
Жанночка виявилася легкою у спілкуванні й поступливою. Через кілька побачень вони вже були більш ніж знайомі. У неї завжди чекала тепла вечеря, приємна компанія й бурхливі ночі.
До того ж, Ларисина мама почала забирати онука із садочка, тож Лариса стала ще більше затримуватися на роботі. Вона думала, що чоловік без вечері одумається й почне допомагати по дому, але ні.
Славко, ситий і задоволений, повертався додому буквально за кілька хвилин до приходу Лариси.
Однак Жанночка почала хмуритися, якщо він приходив із порожніми руками. Вечері ставали мізерними, а її ласка — мінімальною. До того ж вона часто просила щось купити: продукти, особисті речі, подарунки.
Славко відчув, що витрачає занадто багато.
— Але ж годують смачно! — тішив себе думкою. — І Ларисі помщуся!
Одного разу Жанночка попросила на нову шубу, і Славко зрозумів, що пора тікати.
Повернувшись додому, він вирішив покінчити з Ларисою.
— Лариса! Ти мене ігноруєш! Я йду до іншої жінки! — театрально оголосив він.
— Давно пора, — спокійно відповіла Лариса. — До речі, квартира — моя. Не думай претендувати на неї.
Збентежений, Славко зібрав речі й попрямував до Жанночки. Але й там на нього не чекали з розпростертими обіймами.
— Я заводжу таких, як ти, лише для покращення матеріального становища, — сказала Жанночка, — тож або ти платиш, або прощавай!
Світло місяця освітило самотню фігуру чоловіка, який із валізою невпевнено крокував тротуаром.