Коли ми з чоловіком закохалися одне в одного і вирішили одружитися, здавалося, що нас чекає ідеальне життя. Після весілля ми наважилися взяти квартиру в кредит у доларах. Але у 2008 році фінансова криза все зруйнувала – виплати за кредитом раптово зросли до непідйомного рівня. У розпал цих труднощів мій чоловік покинув мене та наших двох доньок, яким на той час було 5 і 7 років. Він сказав, що йде до іншої жінки, залишивши мені квартиру, яка швидше стала тягарем, ніж підтримкою, бо я не могла дозволити собі платити за неї.
У розпачі я звернулася до своїх батьків по допомогу. Вони підтримали мене, хоча часто нагадували, що попереджали про можливі наслідки такого ризику. Врешті-решт, мені довелося прийняти непросте рішення – залишити дітей на мою маму та поїхати за кордон на заробітки. Я бралася за будь-яку роботу, яку могла знайти, щоб зібрати гроші для виплати боргу. Два роки я працювала без упину, заощаджуючи кожну копійку на кредит і майбутнє моїх доньок. Моє серце розривалося, коли діти запитували, коли я повернуся додому.
Зрештою, я змогла погасити кредит і накопичити трохи заощаджень. Повернувшись додому, я відкрила власний манікюрний бізнес, спершу працюючи вдома, а згодом у салонах краси. Завдяки наполегливості я змогла забезпечити своїм дітям гідне життя. Однак у питаннях особистих стосунків я залишалася обережною, боячись знову довіритися чоловікам.
Усе змінилося, коли моя старша дочка Аліна, яка готується до випускного, сказала, що хоче запросити свого батька на цю важливу подію. Я була приголомшена і відчула біль. Як вона могла забути, що він покинув нас у найважчий момент? Ця розмова переросла у сварку. Я не могла зрозуміти, чому Аліна так легко пробачила його вчинки. А ще більше мене вразило те, що він прийняв її запрошення.
Я відмовилася підтримати рішення доньки і сказала їй про це відверто. Тепер я не знаю, як знайти спільну мову з Аліною, одночасно намагаючись впоратися з болем, який мені завдав її батько.