Ще з дитинства я була впевнена, що заміжжя — це не для мене. Мої батьки жили в постійному конфлікті. Я ніколи не прагнула повернутися додому після школи — там завжди була напруга. Тато часто був п’яний і кричав на маму, а вона, втомлена та розбитая, намагалася виховувати нас, чотирьох дітей, віддаючи останні сили. Іноді вдома я відчувала себе зайвою.
Я завжди намагалася розраховувати тільки на себе, адже ніхто інший не турбувався про мене. Я буквально виривала собі кращу долю, зокрема, боролася за можливість навчатися в коледжі. Коли я закінчила школу і вступила до навчального закладу, я на деякий час змогла відпочити. Повернення додому не приносило радості, тож на канікули я приїжджала лише зрідка.
Зараз мені майже сорок років. У мене є високооплачувана робота, квартира, але немає родини. Кожен мій роман з чоловіками завершується, коли вони починають говорити про одруження. Я не хочу повторити долю моєї матері чи сестри. Моя сестра Катерина вийшла заміж за безвідповідального чоловіка, який не здатен утримувати сім’ю, і тепер постійно звертається до мене за грошима, щоб прогодувати дітей.
Я не розумію, для чого створювати сім’ю та одружуватись. Щоб потім терпіти, забути про себе і жити для когось іншого? Ні, я вибираю жити для себе — для роботи, для власних досягнень. Для мене важливіше бути корисною через свою роботу, ніж мучитися у відносинах, які не приносять щастя. Жінки, які йдуть на це — я вважаю їх самими собі ворогами. Живіть для себе, подорожуйте, адже це однозначно цікавіше!
Найбільше мене дратують розмови на тему сімейних цінностей. Я переконана, що кожен сам створює свою долю і не обов’язково слідувати суспільним стандартам. Для мене справжнє щастя — це самотність.
А як ви думаєте? Поділяєте мою точку зору?