Справа була влітку, я була маленькою, але цілком здатної вже ходити в магазин за покупками. Мама завжди говорила мені, що треба купити, а я все це запам’ятовувала, мені навіть казали, що у мене дуже хороша пам’ять. Незважаючи на те, що я все запам’ятовувала, мама давала мені список, на всякий випадок. І ось, одного разу, мама хотіла приготувати борщ, сказала, що я повинна купити, дала список. Я цей список взяла, сховала в свою кишеню і пішла. Цікаво, що по дорозі я побачила своїх друзів, почала з ними грати, думала, що продукти можна і потім купити.
Так і пройшов цілу годину, потім я згадала, подумала, що треба буде піти в магазин, так як мама буде лая тися. Я стала шукати по кишенях список, але не могла знайти його, я подумала, що, напевно, мама хотіла те, що зазвичай просить. Купила продукти з цього списку, пішла додому, мама взагалі не посва рилася, почала сміятися, коли побачила продукти. Коли я запитала, чому вона сміється, вона сказала, що насправді з молока, яєць та хліба, борщ вона не зможе приготувати. Я чесно зізналася мамі, що список втратила, мама сказала, що нічого страաного, так буває.
Після цього вона покликала тата, і вони почали сміятися разом над моєю покупкою; тато сказав, що він хоче звичайний борщ, не такий креативний. Я спочатку боялася, що батьки будуть сва ритися, але потім, коли вони почали сміятися, я теж сміялася разом з ними. І ось, мама склала новий список, і я пішла за продуктами; після цього я більше не відволікалася на ігри та друзів, намагалася бути уважною, не підвести маму. Ось таким чином батьки зробили так, що я більше не бою ся помилитися в житті: якщо щось йде не так, я знову роблю.