Дружина мала вийти з лікарні ще годину тому, але її досі не було. Сьогодні був довгоочікуваний день виписки, коли нарешті я мав забрати Олену з нашою дитиною додому. Ми з нетерпінням чекали цього моменту, адже дитина для нас була дуже бажаною. Майже рік ми намагалися стати батьками, але нічого не виходило, поки не сталося диво. Олена народила здорову і прекрасну дівчинку.
Я почав дзвонити дружині, але вона не відповідала. Тоді я вирішив піти до палати. Підійшовши до відділення, я почув гучні звуки і прискорив крок. Голос Олени звучав розгублено й роздратовано. Вона сперечалася з медсестрою:
— Ви що, вважаєте мене дурною?! — кричала вона. — Я не можу не впізнати власну дитину! Це точно не моя дитина, ви помилилися. Покличте головного лікаря!
Побачивши мене, Олена пояснила, що наша дитина народилася без волосся і мала інші риси обличчя, а тепер їй принесли немовля, яке зовсім не схоже на нашу доньку. Я був шокований і не розумів, як могла виникнути така плутанина.
Незабаром прийшов головний лікар, який приймав пологи, і після огляду дитини з’ясувалося, що це взагалі хлопчик. Медсестра випадково переплутала дітей — хлопчика, який мав бути відправлений до дитячого будинку, з нашою донькою. Після вибачень нам повернули нашу дитину.
Однак ми з дружиною не могли перестати думати про того хлопчика, від якого відмовилася мати. Обговоривши ситуацію, ми вирішили, що заберемо його до себе. Так і сталося: Олена народила одну дитину, але додому ми повернулися з двома.