Після чергової зустрічі випускників, де всі танцювали, співали караоке й насолоджувалися вечором, Мишко та Сергій вийшли на ганок кафе, щоб трохи відпочити від шуму і порозмовляти. Вони сиділи разом за однією партою у школі, але після випуску їхні шляхи розійшлися, і тепер обидва були зацікавлені дізнатися, як склалося життя один в одного.
— Ну, я ще в пошуках, — почав Сергій. — А ти, Мишко, чув, що одружився. Хто вона? Може, я її знаю?
— Так, одружився, — усміхнувся Мишко. — Ми вже чекаємо на наше маленьке диво. І так, Сергію, ти її знаєш, це Олена з восьмого будинку.
Сергій миттєво змінився на обличчі: його посмішка згасла.
— Ти що, одружився з нею? З цією неряхою?
Мишко миттєво відреагував, тримаючи рівновагу:
— Стеж за своїми словами! Олена — чудова людина. Вона — моя дружина, і я не дозволю її ображати. Вона розповідала, що ви зустрічалися, але ти зник без жодних пояснень. Тож дякую, що залишив таку прекрасну жінку для мене. Вона і чудово готує, і вдома завжди чистота, і красива. Але поясни, чому ти так її називаєш і що стало причиною вашого розставання?
Сергій засміявся, але його сміх був нервовий:
— Олена, звісно, розповіла все, як їй вигідно. Ми навіть не встигли по-справжньому почати стосунки. А кинув я її, бо вона нечупара, якщо ти хочеш знати.
— Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав Мишко. — Ти, певно, про іншу людину говориш.
— Ні, про неї. Якось вона зникла на кілька днів, телефон був вимкнений, і в соцмережах її не було. Я переживав. Нарешті додзвонився — виявилося, вона захворіла, температура під 40. Мати за нею доглядала, а Олена вимкнула телефон, щоб спокійно відпочити. Я запропонував прийти, але вона відмовила, сказала, що не в формі. Та я все одно вирішив навідатися.
Коли прийшов, то був шокований. Вдома — безлад. Постіль валяється на дивані, підлога брудна, пил скрізь, кошик з брудною білизною переповнений, посуд на кухні не митий, а Олена виглядала жахливо: волосся немите, у халаті, ніс червоний. Вона навіть не запропонувала мені чаю, сказала, що не в силах встати з дивана, і ще попросила збігати в магазин, бо мати на роботі. Ну, після цього я пішов і більше не повернувся. Звісно, вона тобі не розповіла б таке, бо це їй невигідно.
Мишко усміхнувся, хоча очі залишилися серйозними:
— Так, Серьога, розумію, невигідно. Ну що ж, мені час.
— А що це за посмішка? — запитав Сергій, здивований.
Мишко лише махнув рукою, мовляв, пояснювати без сенсу.