– Вань, до тебе прийшла мати! Тобі треба бігти! – гукали дітлахи дитячого будинку, оточивши Ваню і зловтішно поглядаючи на нього. Ваня потрапив у дитячий будинок №3 лише кілька місяців тому, але вже встиг нажити собі ворогів. Його тут не тільки не любили, але й часто знущалися над ним. Ще коли він тільки з’явився в дитячому будинку, Ваня зверхньо глянув на його вихованців і сказав:
– Ви всі з дитбудинку, а мене незабаром забере мама. Я не сирота, у мене є матір, на відміну від вас.
Такі слова викликали злість у дітей. Його постійні запевнення, що мати ось-ось прийде і забере його додому, лише підсилювали неприязнь до нього.
Тому діти вирішили знущатися ще більше. Вони регулярно повідомляли Вані, що його мати прийшла, отримуючи велике задоволення від того, як він мчав до найближчого вікна, сподіваючись побачити маму. Але щоразу вікно показувало порожнє подвір’я, і за його спиною лунали злісні насмішки. В такі моменти Ваня тільки сильніше притискав до себе свою іграшкову собачку – єдине, що нагадувало йому про дім.
Йому часто снилася мама, такою, якою вона була до того, як почала пити після смерті батька. Вона була молодою та красивою, не тією жінкою, якою стала після похорону.
– Любий, ти побудеш тут у дитячому будинку, поки я пройду лікування, – сказала вона йому, коли залишала Ваню в дитбудинку. – Тобі там буде краще, ніж вдома, з’являться друзі й нові іграшки. А коли мене вилікують, я обов’язково приїду за тобою.
Пройшли роки, але мати не поспішала забирати сина. Співробітники дитячого будинку почали нервово відмахуватись від його прохань зателефонувати матері і відповідали:
– Забудь про неї, ти їй не потрібен.
Минув один рік, потім другий, третій, четвертий. Але Ваня продовжував дбайливо зберігати маленьке фото матері, на якому вона посміхалася і, здавалося, казала:
– Я обов’язково прийду за тобою, синочок.
І ось одного дня Ваня почув чергову фразу:
– Вань, до тебе мама прийшла.
Хлопчик з тривогою подивився на виховательку, не вірячи, що вона могла так жорстоко пожартувати. Інші діти вже не знущалися з нього, адже він перестав реагувати на їхні жарти. Та може, цього разу це правда? Може, мати дійсно прийшла?
Він повільно пішов за вихователькою, але йому було вже байдуже, хто там чекає на нього. Все здавалося порожнім і безглуздим. У холі Ваня побачив жінку.
– Ваню, це твоя мати, – ввічливо сказала вихователька. – Ця жінка хоче тебе всиновити, але оскільки ти вже досить дорослий, вона хоче з тобою поговорити.
Ваня пильно глянув на незнайомку. Вона втомлено посміхнулася. Це означає, що в нього буде нова мати? Але як же його рідна мама? Вона жива і здорова, хіба вона не прийде за ним? Вихователька не витримала його погляду. І в той момент Ваня раптово подорослішав, став серйозним і розуміючим.
Мені дуже хочеться написати, що мати Вані потім покаялася, зав’язала з алкоголем і забрала сина. Але це буде брехнею. Я вам чесно скажу, що мені дуже хотілося б, щоб кожна дитина в дитячому будинку колись почула:
– Поспішай, мама за тобою прийшла.