Коли Кірі було 12 років, її бабуся Віка покинула цей світ. Перед своїм відходом, вона покликала внучку до свого ліжка.
– Кіро, – почала бабуся слабким голосом, – у мене для тебе є лист. Це дуже важливий лист, і я хочу, щоб ти пообіцяла мені одну річ.
Кіра, стримуючи сльози, кивнула:
– Що, бабусю?
– Обіцяй мені, що ти відкриєш цей лист тільки тоді, коли тобі виповниться 18 років. Ні на день раніше, – прошепотіла бабуся.
– Обіцяю, – відповіла Кіра, взявши запечатаний конверт.
Минали роки, і життя Кіри швидко змінювалося. Вона закінчила школу, вступила до університету, знайшла нових друзів. Але обіцянка, дана бабусі, завжди залишалася з нею. Щоразу, коли вона поглядала на лист, їй дуже хотілося дізнатися, що там написано, але вона тримала своє слово.
І ось настав її 18-й день народження. Кіра сиділа у своїй кімнаті, тримаючи в руках конверт. Вона повільно його відкрила і почала читати.
– Моя люба Кіро, – починався лист, – якщо ти читаєш це, значить, ти вже стала дорослою дівчиною. Я хочу поділитися з тобою кількома мудрими порадами, які я засвоїла за своє життя.
У листі бабуся розповідала про те, як важливо цінувати сім’ю, дорожити кожною миттю і ніколи не здаватися, навіть коли життя стає важким.
– Пам’ятай, що труднощі роблять нас сильнішими. Цінуй тих, хто поруч із тобою, і завжди пам’ятай, що любов – найголовніше в житті.
Кіра закінчила читати листа зі сльозами на очах. Вона відчула, ніби бабуся знову поруч із нею, наче вона ніколи й не йшла. Наступного дня Кіра розповіла матері про лист.
– Мамо, бабуся була такою мудрою, – сказала вона.
Мати посміхнулася:
– Так, ти права. І я рада, що вона змогла передати тобі частинку своєї мудрості.
З того часу Кіра частіше згадувала свою бабусю і намагалася дотримуватись її порад. Вона зрозуміла, що навіть коли хтось залишає наше життя, його любов і мудрість завжди залишаються з нами в наших серцях.