Сашко влаштувався в Москві й поступово побудував там життя. Якось, гортаючи соціальні мережі, він натрапив на рекламу готелю. Він відразу помітив, що готель розташований у його рідному місті, а його власницею була Рая – його перше кохання. Сашко зітхнув, згадавши день, коли покидав місто. Тоді на вокзалі його проводжали мати, батько і Рая, яка зі сльозами на очах попросила: *”Ти обіцяєш повернутися по мене?”* Сашко відповів їй тоді: *”Обіцяю, я теж тебе кохаю.”*
Минуло 10 років, і Сашко не дотримав обіцянки. У Москві він закохався в однокурсницю і забув про Раю. Рая писала йому, але згодом зрозуміла, що він її більше не потребує. Сашко почувався ніяково через те, що згадав Раю лише тепер. Він вирішив взяти коротку відпустку і повернутися в рідне місто. Приїхавши додому, одразу вирушив у готель, впевнений, що Рая ще пам’ятає його і, можливо, теж хоче відновити стосунки.
Рая зустріла його привітно. Сашко, побачивши її, не стримався:
*”Ти стала ще красивішою. У дитинстві була смішною дівчинкою, а тепер – справжня красуня.”*
Рая з усмішкою відповіла:
*”Дякую, хоч я і дуже змінилася після пологів.”*
Сашко напружився:
*”Ти заміжня?”*
Рая спокійно відповіла:
*”Так, вже давно. Вийшла заміж із великого кохання. І, знаєш, навіть вдячна, що ти тоді не повернувся. Завдяки цьому я зустріла Ваню. Ми щасливо живемо, виховуємо двох дітей і ведемо бізнес.”*
Сашко слухав її, розчарований і засмучений. Він провів із Раєю трохи часу, а наступного ранку повернувся на вокзал, де 10 років тому його проводжали з любов’ю і надією. Тепер він стояв один, з думкою про те, що справжня любов його більше не чекала, і зрозумів, що втратив її назавжди.