Бабуся Ніна була доброю, спокійною і дуже терплячою жінкою. Онуки запам’ятали її ніжний голос, здатність вислухати й зрозуміти, аромат випічки й затишок її старого будиночка. А ось дідуся згадували зовсім інакше. Він пахнув тютюном-самосадом, немитим тілом і самогоном. Голос у нього був різкий і уривчастий. Бабуся про нього не згадувала, але діти та внуки знали: дід був грубим, руки розпускав, часто скандалив.
— Так він же на залізниці працював, — виправдовувалася бабуся, — звідки йому манер набиратися? Робота у нього дійсно була важкою, без “міцних слів” ніяк. Щоранку він із напарником йшов перевіряти кілька кілометрів колій, тягнув із собою важкі інструменти. Виходили в будь-яку погоду, в холод і в спеку, йшли в темряві. Та й здоров’я повільно підупадало. Профспілка часто пропонувала дідові путівки в санаторії, але він завжди відмовлявся: — Хіба я не мужик, щоб валятися по курортах?
Та взимку його коліно, травмоване раніше, стало боліти настільки сильно, що він ледь витримував. Лікарі призначили лікування і наказали обов’язково поїхати в санаторій. І дід слухняно погодився. Бабуся зібрала йому валізу, склала все потрібне від хусток до тютюну, і, попрощавшись, відчула полегшення: три тижні свободи! Нарешті не буде скандалів, п’янок, образ і принижень. Ніхто не дорікає за молодість, не виливає суп, який охолов, і не димить самосадом. Бабуся напекла пирогів, насмажила насіння, обійшла сусідок і похвалилася, що на кілька тижнів лишилася сама.
Три тижні минули, але замість чоловіка вона отримала телеграму. “Я до тебе не повернуся, зустрів Галю, буду жити з нею,” — прочитала вона. Бабуся хрестилася перед іконами, промовляючи: — Спасибі тобі, Господи, за таке щастя! Вона тут же склала всі дідові речі у валізи, включаючи штани й сорочки, які прасувала з ранку до вечора. Дід любив виглядати ошатним навіть у вихідні. Усе це вона залишила на веранді, щоб вивітрився сам дух минулого.
Дід повернувся за два тижні, оформивши переведення на роботу і виписавшись із дому, навіть не говорячи з бабусею. Та й вона не чекала пояснень, лише боялася, що він передумає. Як тільки дід пішов, бабуся взялася за ремонт: купила шпалери, про які мріяла роками. Дід віддавав перевагу простій побілці, а тепер вона нарешті могла зробити красиво. На радощах вона придбала тканину на штори й пошила довгі занавіски замість коротких, що дозволяв дід.
Будинок засяяв затишком і красою. На городі вона особисто перекопала грядки, знищивши весь самосад і посадивши полуницю, про яку давно мріяла. Дід завжди зневажав її за “вибагливість”, визнаючи лише малину, яка “сама росте”. Бабуся посадила також вишні, сливи й навіть виноград.
У домі з’явилися нові речі: бабуся позбулася старих, сколотих тарілок і нарешті дістала сервіз, який їй подарували на день народження. Дід дозволяв його лише на свята. Так само викинула набридлу клейонку й рештки господарського мила. Вона стала доглядати за собою, забувши дідову звичку митися раз на тиждень. У неї розгладилися зморшки, волосся стало міцнішим.
Життя відкрило нові можливості — вона захопилася вишивкою, продавала ягоди на ринку, співала у місцевому хорі. До неї почали свататися чоловіки, але бабуся тепер знала секрет щастя: ніякого шлюбу, ніякого спільного життя. Вона мала достатньо близьких людей, яким могла пекти пироги, а для повноти щастя ніхто зайвий у її житті не був потрібен.