Я майже не пам’ятаю своїх батьків, адже їхній шлюб тривав недовго. Одного разу батько поїхав у відрядження і так і не повернувся. Мамі було важко це пережити, і через кілька тижнів вона відправила мене до бабусі, а сама поїхала назавжди. Більше про неї ми нічого не чули. На той момент мені було всього 4 роки.
Бабуся замінила мені обох батьків. Вона завжди була поруч, підтримувала мене у складні моменти, робила все можливе, щоб я не відчував нестачі в чомусь, щоб у мене було все, що мають інші діти. Її мудрі поради допомогли мені в житті, і я безмежно вдячний їй за все, що вона для мене зробила. Вона могла б не перейматися мною і віддати до дитячого будинку, але її любов була сильнішою за всі труднощі — вона прагнула зробити мене щасливим.
Після школи я успішно вступив до інституту. На четвертому курсі пройшов стажування в міжнародній компанії і за рік отримав там офіційну посаду. Це був великий успіх, і я був радий, що зможу забезпечувати себе і дати бабусі все необхідне. Я знімав окрему квартиру, а бабусю тепер підтримував фінансово, оскільки вона вже звільнилася й більше не працювала. Згодом у мене з’явилася дівчина, яка нещодавно прийшла працювати до нашої фірми. Ми планували весілля, а я збирав кошти на власне житло.
Приблизно в цей час до нашого міста приїхала моя мама. Вона відразу ж вирушила до бабусі, щоб отримати мій номер телефону, а потім зателефонувала й домовилася про зустріч. Я наївно думав, що вона приїхала, щоб вибачитися і відновити стосунки, адже ми найрідніші люди.
Але це було не так. Мама відразу сказала, що чула від бабусі про мій успіх, тому хоче, щоб я щомісяця надавав їй фінансову допомогу, оскільки їй живеться важко. Наприкінці вона додала, що у неї є ще три сини і новий чоловік, які ніде не працюють і нічого не хочуть робити, тому вона опинилася у скрутному становищі. Мама заявила, що я, як її син, маю допомогти, адже мені в житті “пощастило”.
Чесно кажучи, я був приголомшений. Не міг повірити, що моя рідна мати може бути настільки байдужою і бездушною. Вона залишила мене, коли я був маленьким і потребував її турботи та підтримки, а тепер просто прийшла й просить грошей. Вона, мабуть, не розуміє, що моє становище — це не просто удача, а результат щоденної важкої праці. І якби не бабуся, моя доля склалася б зовсім інакше. Бабуся — єдина людина, про яку я хочу дбати і піклуватися.
Звісно, я відмовив матері й сподіваюся, що більше ніколи не побачу її у своєму житті. Я остаточно вирішив забути про цю людину.