Мене звуть Людмила, мені двадцять шість років, і вже три роки я заміжня за чудовим чоловіком. Наші стосунки здавалися мені ідеальними, поки в наше життя не втрутилася свекруха. Під час наших зустрічей із чоловіком ми були нерозлучні, практично весь вільний час проводили разом. Відносини розвивалися стрімко, і ми швидко вирішили почати жити разом. Спершу ми орендували квартиру, і я була задоволена нашим побутом, проте мене жахливо дратували візити свекрухи, яка любила приходити без попередження. Вона була надзвичайно прискіпливою, постійно читала мені нотації.
Після кожного її візиту я почувалася виснаженою, наче вижатий лимон, і довго відходила від її неприємних зауважень. На думку свекрухи, я все робила неправильно. Та це був лише початок… Через два роки після нашого весілля мій батько тяжко захворів і, на жаль, пішов з життя. У спадок він залишив мені свою квартиру, де жив останні роки. Ми з чоловіком вирішили переїхати туди, щоб не витрачати зайві гроші на оренду. Зробили невеликий ремонт і оселилися в новому житлі. Ми були впевнені, що тепер нас чекає щасливе життя, адже свекруха жила на іншому кінці міста і навідувалася до нас рідше.
Однак наше щастя тривало недовго. Одного дня свекруха приїхала в гості, оглянула квартиру, хвалила її затишок та зручне розташування. Вона була настільки милою та привітною, що це викликало в мене підозри. І не даремно, адже незабаром свекруха почала натякати, що їй би дуже хотілося переїхати в цю комфортну квартиру. Вона запропонувала нам переїхати в її однокімнатну квартиру, яка знаходилася в незручному та не дуже безпечному районі. І наостанок додала: “Правда ж, сину, ми вже все обговорили, і ти сказав, що не проти, щоб я тут пожила?”
Я була в такому шоці, що кілька хвилин не могла нічого сказати. А потім я твердо заявила, що не збираюся покидати власну квартиру. І тут свекруха розлютилася, почала кричати, погрожувати мені розлученням і хизуватися своїми “зв’язками” в суді, які, за її словами, допоможуть відібрати у мене квартиру. Я попросила її залишити наш дім. А чоловік увесь цей час стояв осторонь і не втручався.
Тепер я не знаю, як бути. Що Ви думаєте: чи варто мені хвилюватися, що вона справді зможе відсудити у мене квартиру?