Я порушила родинні традиції, коли вирішила одружитися з Тарасом. Моя родина не могла зрозуміти, чому молода дівчина, всього у 22 роки, вирішила вийти заміж за чоловіка, який вже був розлучений і мав дитину.
Але я щиро закохалась і всім серцем полюбила і Тараса, і його сина. Маркові було тільки два роки, коли я зустріла його, і я відразу захотіла стати для нього справжньою мамою, адже рідна мати залишила їх, коли малюкові ще й півроку не було.
Ми вирішили побратися, а потім переїхали в інше місто, щоб почати нове життя там, де нас ніхто не знав. Я оформила всі документи так, щоб офіційно стати мамою для Марка. Через деякий час Бог подарував мені ще одну радість — донечку, і наша родина була надзвичайно щаслива.
Марко закінчив університет, а коли почалась війна, повернувся додому і сказав:
— Я не можу сидіти вдома, піду служити.
— Але тобі лише 23, — заперечували ми.
— І що з того? Я готовий, — відповів він.
Ми не змогли його вмовити, і хоча це було дуже важко, він пішов. Марк показав себе на війні як справжній герой, побратими високо цінували його. Але рік тому він отримав поранення. Лікарі ледь врятували йому ногу, а руку частково довелося ампутувати. Відтоді він проходив реабілітацію в різних центрах, і останній раз був на Закарпатті. Якось він знову подзвонив і сказав:
— Мамо, мені здається, що за мною хтось стежить. Одна жінка постійно приходить до парку біля реабілітаційного центру, і я бачив її ще й у госпіталі в Хмельницькому.
— Ти впевнений?
Я не могла сидіти вдома, тому вирішила поїхати до сина і подивитися на цю жінку. Серце підказувало мені, що щось не так. Коли Марк показав її, я підійшла до неї.
— Ви переслідуєте мого сина? — запитала я.
— Ні, я просто спостерігаю за своїм, — відповіла вона. — Марку, я твоя мама!
Марк нічого не зрозумів. Він досі не знав, що я не є його біологічною мамою. І тоді я не витримала і заплакала.
— Сину, ти для мене найрідніший, а твоя мама залишила тебе, — сказала я.
І раптом Марк міцно обняв мене і сказав:
— Ти єдина моя мама, а ви краще йдіть.
Ми просто пішли. Пізніше я пояснила синові, що він має право спілкуватися з біологічною мамою, але він не захотів цього. Як ви гадаєте, чи правильно я вчинила, обираючи залишити все так, як є?