Дружина мене остаточно дістала. Все життя її терпів, бо шкода було розривати сім’ю, а діти ж… Але ось тепер я розумію, що все це було маніпулюванням з її боку.
Зі Світланою я познайомився, коли мені було 22 роки. Я був спортсменом, не пив, не курив, відрізнявся від інших хлопців. І на додачу отримав квартиру від діда. Тоді не думав про сім’ю, бо був зосереджений на університеті та планах на майбутнє.
Але потім в компанії друзів я зустрів Світлану. Вона була старша за мене на чотири роки і чітко знала, чого хоче від життя. Ми швидко почали зустрічатись, хоча мої друзі не могли зрозуміти, чому я вибрав її.
— Навіщо вона тобі? Вона ж з жахливим характером, на тебе ще й руку підніме.
— А хіба я кращий?
Я не слухав нікого, певно, закохався. І Світлана завжди керувала усім — і це мені подобалося. Через деякий час вона заявила, що вагітна, і ми розписалися. Почали жити у моїй квартирі. Я старався зробити для неї все: працював, заробляв, сидів з дитиною, допомагав по дому, але жодного разу не почув слів вдячності. Замість цього тільки звинувачення.
— Ти нічого не вартий. Подивись на Толіка, він вже телевізор новий купив, а ти навіть старі меблі не можеш полагодити.
— Але наш телевізор цілком нормальний.
— Замовкни вже, як можна так не розуміти!
Найбільше мене дратувало, коли Світлана при друзях починала на мене скаржитись, а інколи навіть кепкувала з мене, мовляв, у мене руки не з того місця. Я навіть хотів піти, хоча дуже любив сина. Але саме тоді Світлана завагітніла вдруге.
Так і пройшло багато років. Я працював важко, а вона, не знаючи труднощів, постійно мене принижувала. Кілька років тому я вийшов на пенсію. Роботу не залишав, але в голові щось змінилось. Це сталося після того, як раптово помер мій друг від інфаркту. Тоді я зрозумів, що не знаю, скільки ще буде того життя.
І ось після цього я познайомився з Мариною. Вона лікар, добра, ніжна і спокійна жінка, повна протилежність моїй дружині. Їй 52 роки, вона розлучена, має дорослу доньку і живе з нею та зятем. Потайки ми почали зустрічатись. І через кілька місяців я наважився змінити своє життя. Я прийшов додому і сказав все, як є.
— Хочу розлучитись. Діти вже дорослі. Я не щасливий з тобою.
— Ти думаєш я щаслива? Все життя тебе тягну. А без мене ти ніхто.
— В мене є інша.
— І не соромно в 63 роки за жінками бігати? Без грошей на тебе ніхто не гляне.
— Хто знає…
— Ти хочеш мене з квартири вигнати? Не дочекаєшся!
Тоді я просто взяв найнеобхідніше і пішов. Покинув все, що заробив, квартиру, все, що нажив. Було страшно, адже в мене не було нічого. Я пішов до Марини і сказав їй все:
— У мене немає нічого. Розумію, якщо ти мене не хочеш.
А вона відповіла:
— Знаєш, у мене є ідея. Поїхали жити на дачу. Далеко, але маршрутка ходить, а потім все вирішимо.
Я так щасливий, що наважився на цей крок. Ніколи б не подумав, що життя може скластися так. Єдине, що мене турбує, це те, що діти ображені і не хочуть зі мною спілкуватися. Але сподіваюся, що з часом все зміниться.