Женя жив у селі разом із бабусею. Його мати покинула його одразу після народження і зникла без сліду. Якось до Жені підійшов сусід із проханням допомогти знайти корову, яка заблукала. Пошуки привели їх до покинутої ферми. Там Женя раптом почув дивне скиглення. Він трохи злякався, але все ж наважився піти на звук. Найбільше хлопець боявся, що це можуть бути миші. Проте, замість мишей, він побачив маленьке руде цуценя. Воно виглядало зовсім беззахисним і, мабуть, його просто покинули помирати. Так у собаки з’явилося ім’я – Підкидиш.
Женя хотів забрати цуценя до себе додому, але боявся, що бабуся не дозволить тримати його в домі. Тому вирішив залишити Підкидиша на фермі. Він спорудив для нього щось на кшталт будки з ями та картонної коробки. На щастя, було літо, і цуценя не мерзло.
Настала осінь, і розпочалися заняття в школі. Після уроків Женя завжди приносив Підкидишу їжу, збираючи все, що тільки можна було знайти. Одного дня, коли хлопець прибіг на ферму, він не знайшов свого улюбленця. Розгублений, він почав шукати його повсюди, але безрезультатно. Уже стемніло, і він зневірено пішов додому. Раптом він почув знайомий звук скиглення. Женя кинувся на звук і знайшов Підкидиша – пораненого, пошарпаного, зі шкутильгаючою лапкою. Виявилося, що його побили інші собаки.
Женя повернувся додому весь у бруді, через що бабуся почала лаяти його. Осінь ставала дедалі холоднішою, дощі почали заливати будку Підкидиша. Женя намагався утеплити притулок для цуценяти, але йому це не дуже вдавалося. З настанням зими стало зовсім важко – Підкидиш замерзав, а разом із ним мерз і Женя, притискаючи собаку до себе, щоб хоч трохи його зігріти.
Зрештою, хлопець сильно захворів. У нього піднялася висока температура, і бабуся викликала лікаря. Жені поставили діагноз – гострий бронхіт. Йому прописали постільний режим, але він постійно намагався встати й кудись втекти. Не розуміючи, що відбувається, бабуся звернулася до сусіда, і той розповів їй про таємницю хлопця.
Бабуся негайно накинула хустку й побігла до старої ферми. Вона забрала Підкидиша, принесла його додому, нагодувала, викупала й поклала поруч із хворим онуком. Потім голосно гукнула з кухні:
– Вставайте, дармоїди! Час їсти, а то все життя проспите!
Женя прокинувся від того, що його облизував Підкидиш. Хлопець був настільки щасливий, що температура раптово спала, і він швидко пішов на поправку.
З того часу Женя більше не боявся бабусі, адже зрозумів, що вона найдобріша людина на світі.