Мені сорок п’ять років. У мене є старша сестра, яка живе зі своєю родиною в сусідньому місті. А я залишилася в рідному місті, де живу зі своєю сім’єю у власній квартирі. У нас була тітка Маша — бездітна жінка, яка обожнювала проводити час із моїми дітьми. Особливо близькі стосунки в неї склалися з моєю молодшою дочкою Анюткою. Анюта теж дуже любила тітку Машу, навіть більше, ніж рідну бабусю. Якщо хоча б день вони не бачилися, Анюта ходила сама не своя.
Мої діти виросли й роз’їхалися по своїх квартирах і родинах. Анюта, закінчивши університет, почала працювати і змогла купити собі однокімнатну квартиру в іпотеку. Тоді я вирішила забрати тітку Машу до себе, бо вона вже стала слабкою і потребувала догляду.
На щастя, мої батьки мали міцне здоров’я й могли дбати про себе самі. Анюта ж увесь вільний час присвячувала бабі Маші. Тітка, відчуваючи наближення свого кінця, вирішила переписати квартиру на Анюту. Анюта за згодою тітки вирішила здати квартиру в оренду, щоб мати змогу легше сплачувати іпотеку.
Місяць тому тітка Маша пішла з життя. На її похорон приїхали сестра зі своєю дочкою. Однак не минуло й трьох днів після похорону, як вони з’явилися в моєму домі.
– Ми ненадовго, – сказала сестра. – Просто хочемо забрати ключі від квартири тітки Маші.
– Квартира тепер належить Анюті, якщо ви ще не знаєте. І чому вона повинна вам віддавати ключі? – здивувалася я їхній нахабності.
– У Анютки ж своя квартира є, а моя дочка хоче вступити до університету в вашому місті. Ну не в гуртожитку ж їй жити. Віддайте нам цю квартиру, все ж таки ми рідня, – заявила сестра.
– Я поговорю з дочкою, і, можливо, вона здасть вам квартиру за нижчою ціною, – відповіла я.
Але цей варіант сестру не влаштував, і вона влаштувала істерику. Я змушена була вказати їй на двері. Однак відчуваю, що це ще не кінець конфліктів із нею.