Багато років я працювала за кордоном, щоб забезпечувати сина, але нещодавно вирішила на деякий час повернутися до них. Проте сімейне свято обернулося скандалом: невістка грюкнула дверима й пішла, а син страшенно образився на мене. І все через моє звичайне запитання. Але в чому ж моя провина? Зараз хочу просто повернутися в Іспанію і більше ніколи не спілкуватися з ними. Розповідаю свою сумну історію ⬇️⬇️
Посварилася з сином і невісткою через звичайне запитання: зараз навіть не хочу з ними спілкуватися
Вже понад десять років я живу та працюю в Іспанії. Поїхала не від хорошого життя — потрібно було виховати сина, дати йому гарну освіту і допомогти стати на ноги.
Я пишаюся всім, чого вдалося досягти за ці роки. Мій син Михайло закінчив престижний університет, отримав хорошу роботу в солідній ІТ-компанії, а нещодавно я допомогла йому купити машину і внесла значну суму на його весілля. Тепер він самостійний і чудово справляється зі своїм життям.
Часто чую від нього:
– Мамо, ну досить уже працювати! Повертайся додому, ти заслужила відпочинок.
Але я не можу. Що мене там чекає? Я хочу накопичити собі на спокійну старість, зробити гарний ремонт, а можливо, навіть відкрити власний невеликий бізнес. Та й до Іспанії я вже звикла.
Посварилася з сином і невісткою через звичайне запитання: зараз навіть не хочу з ними спілкуватися
Цієї зими я все ж таки вирішила приїхати додому на Різдво. Михайло зустрів мене на вокзалі разом зі своєю дружиною Катею. Якщо чесно, я досі не можу знайти з нею спільну мову.
Начебто дівчина непогана: з простої родини, не розбещена, але поводиться так, ніби королева. Її зверхній погляд і поблажливий тон завжди трохи зачіпали мене.
На свято я приготувала все, як було заведено у нашій родині. Привезла з Іспанії дорогі делікатеси – хотілося, щоб вони скуштували щось нове. Незважаючи на втому після 12-годинного перельоту, одразу стала до плити, а потім ще й взялася за прибирання та навіть почала перестановку меблів.
Коли нарешті сіли за стіл, я зважилася поставити питання, яке давно не давало мені спокою:
Посварилася з сином і невісткою через звичайне запитання: зараз навіть не хочу з ними спілкуватися
– Катю, а ви з Мішею не плануєте дітей? Я так хочу дочекатися онуків, щоб ще мати змогу няньчити їх, поки є сили.
Катя підняла голову і з ледь помітною усмішкою відповіла:
– А ви не хочете купити нам окрему квартиру?
Я завмерла, не вірячи своїм вухам.
– Що ти сказала? – тихо перепитала я.
– Ви все правильно почули, – спокійно повторила вона. – Ми ж поки що тулімося в орендованій квартирі. Можливо, краще б допомогли нам із житлом, аніж питати про дітей?
Я не змогла стриматися.
– Ви серйозно вважаєте, що я маю ще десять років працювати, щоб забезпечити вас квартирою? Михайле, хіба я мало для тебе зробила?
Катя не поступалася:
– Вам же там, в Іспанії, добре. Ви звикли працювати.
– Так, звикла! Але тепер я працюю для себе, а не для вас, – вирвалося в мене.
Михайло втрутився:
– Мамо, Катю, досить! Це Різдво, а не час для суперечок.
Посварилася з сином і невісткою через звичайне запитання: зараз навіть не хочу з ними спілкуватися
Але святковий настрій був безнадійно зіпсований. Катя демонстративно пішла в іншу кімнату, грюкнувши дверима, а я залишилася за столом, відчуваючи себе абсолютно спустошеною.
– І що тепер? – тихо спитала я у сина.
Тієї ночі я не зімкнула очей. Думки не давали спокою: заради кого я жила всі ці роки? Чому після всього, що я зробила, я чую таке у відповідь?
Мабуть, справді варто повернутися в Іспанію і працювати для себе. Нехай вони живуть, як хочуть.