Іван, чоловік моєї дочки, вже більше року як безробітний, хоча до цього він отримував копійки і не міг прогодувати свою сім’ю. Нам із дружиною було шкода дивитись на те, як донька страждає, тому ми всіляко допомагали їй, то продукти купували, то гроші давали. Ми завжди відвідували їх, купували гостинці та подарунки онучці, а потім дізналися, що її чоловік незадоволений тим, що ми часто ходимо в гості.
Я вже відкрито говорив своїй дочці про те, що їй треба кинути такого чоловіка; навіщо їй чоловік ледар, який нічого не робить і тільки чекає, коли вона все вирішить за нього? Він бачив, що все за нього робиться, тому й не турбував себе, говорив, що скоро знайде гідну роботу, а працювати за копійки не збирається. Я не міг спілкуватися зі своїм зятем, тому що після спілкування з ним у мене піднімався ти ск.
Я поставив питання руба і заявив дочці, що ми більше не збираємося допомагати їй, тому що чоловік її повинен знайти роботу, і тому що він чоловік повинен думати про те, як прогодувати свою сім’ю. Дочка на мене образилася після цих слів і сказала, щоб я не втручався у їхні сімейні справи. Вона сказала, що я став причиною їхніх сварок у сім’ї, але я так не вважаю: якби зять узяв відповідальність за свою сім’ю, нічого такого не було.
Я з дружиною впав у ступор, дізнавшись про ваrітність дочки, адже у них навіть немає можливості на одну дитину, а вони запланували другу. Ми з дружиною вирішили зробити ремонт у їхній квартирі, щоби діти росли в нормальному будинку. Зять, звичайно, не оцінив наш вчинок, але ми допомагаємо дочці не заради зятя. Сподіваюся, що незабаром він візьметься за розум і нарешті піде працювати.