Максим поїхав на заробітки, як робив це вже останні п’ятнадцять років. Три місяці вдома, три — на роботі. Такий ритм життя його влаштовував. Робота за спеціальністю, зарплата значно вища, ніж на попередньому місці.
Його дружина Катерина, красива сорокап’ятирічна жінка, ліниво потягнулася й пішла на кухню готувати сніданок. Попереду місяць без чоловіка. Чи сумувала вона за ним? Так. Проте з часом вона навчилася знаходити плюси в такому житті.
Катя малювала. Чоловік мав непереносимість на запах фарби, і коли був удома, її захоплення було під забороною. Вона ніколи не розуміла, як саме це виявлялося, але Максим ставав дратівливим і скаржився на ускладнене дихання. Тому своє хобі вона реалізовувала тільки тоді, коли він був у від’їзді.
Їхній двадцятирічний син, студент, жив своїм насиченим життям і не надто цікавився захопленнями матері. Він навіть вважав плюсом те, що мама зайнята своєю справою і не втручається в його життя.
Катя, приготувавши сніданок і розбудивши сина, вирушила на роботу. Вона працювала провідним економістом у великій компанії й щиро любила свою роботу. Хоч Максим іноді пропонував їй звільнитися, коли приїжджав додому, вона не погоджувалася. Її робота приносила їй і задоволення, і хорошу зарплату.
З Максимом вони прожили в шлюбі двадцять три роки, і їхні стосунки були гармонійними. Чоловік дбав про неї, коли був удома, і їх можна було назвати щасливими. Але все змінилося в одну мить.
Через півтора місяці після від’їзду Максима, у суботу, коли Катя готувала обід, додому повернувся чоловік із молодою жінкою і речами. Його обличчя було блідим.
— Ларисо, заходь, освоюйся, — дбайливо сказав він, допомагаючи гості.
Катя здивовано вийшла в коридор.
— Максиме, що тут відбувається? — запитала вона.
— Катрусю, зараз все поясню. Приготуй нам чаю, будь ласка, — сказав він, уникаючи її погляду.
Катя розгублено накрила на стіл, не вірячи в те, що відбувається. Коли вони сіли за стіл, вона знову запитала:
— Ви мені поясните, що це все означає?
Максим, схвильований, почав пояснювати:
— Наша дочка в лікарні. Їй стало зле, і лікарі порадили обстежитися тут, у нашому місті. Зараз їй роблять обстеження, і нам залишається лише чекати.
Катя спантеличено дивилася на чоловіка.
— Наша дочка? Скільки їй? — запитала вона, нервово стискаючи рушник.
— Дванадцять, — тихо відповів Максим.
— І чого ви приїхали до мене? — Катя не могла повірити своїм вухам.
— Ларисі потрібна підтримка. Ти в мене розумна, — сказав Максим, глянувши на дружину. — Ти зможеш нам допомогти, як ніхто інший.
Катя, відчуваючи, як її серце стискається від болю, тихо спитала:
— Тобто ти привів свою коханку до мене додому і просиш мене допомогти?
— Я не коханка! — обурилася Лариса.
— А хто ти? Дружина? — зухвало запитала Катя.
Максим, намагаючись заспокоїти ситуацію, втрутився:
— Зараз не час для цього. Треба рятувати Надійку.
— Ти серйозно чекаєш від мене допомоги? — стримуючи себе, перепитала Катя.
Максим лише коротко кивнув. Катя замовкла, прикривши очі. Її світ руйнувався прямо перед очима.
— Добре, — сказала вона після паузи. — Я зателефоную в лікарню, але шукайте собі квартиру.
— Краще, щоб ми трималися разом, — спробував запропонувати Максим.
— Кому краще? Мені? — з гіркою посмішкою відповіла Катя. — Я не збираюся залишатися під одним дахом зі зрадником і його коханкою.
Катя підвелася з-за столу й пішла в свою кімнату. Вона відчула, як її емоції охоплюють, і вирішила малювати, щоб хоч якось впоратися з болем.
Її нова картина виявилася темною та грубою. Це був шедевр, але зовсім інший, ніж сонячна картина з кошеням, яку вона закінчила напередодні.
Максим із Ларисою пішли, залишивши Катю наодинці з її думками. Вона могла пробачити багато, але не зраду.
Незабаром додому повернувся їхній син Юрко.
— Сидиш? — сказав він із якоюсь злістю. — Ти просто сидиш і п’єш чай, а там моя сестра в лікарні!
— Ти знав? — з гірким подивом запитала Катя.
— Звісно, знав! — відповів він. — Мамо, ти ж розумна жінка. Це ж могло трапитися.
— Невже це для тебе так само зрозуміло? — сльози навернулися на очі Каті, але вона стримала їх.
Вона подзвонила своєму однокласнику Михайлу, який працював у лікарні, і попросила його дізнатися про стан дівчинки.
Після розмови Катя передала сину інформацію й сказала:
— Я більше не хочу чути про це. Твоєму батькові та його коханці тут не місце.
На наступний день Катя подала на розлучення. Вона вирішила продати квартиру і почати нове життя. Вона не могла пробачити зраду і більше не хотіла мати нічого спільного з Максимом.
Свекруха й син намагалися її переконати, але вона стояла на своєму. Катя знала, що життя триватиме, і вона знайде в собі сили рухатися далі.