Ростислав і Марина жили спокійним і гармонійним життям. Вони були щасливі разом, і все складалося добре. Одного разу Марина повідомила, що в них буде гостя — її нова подруга. Ростислав сприйняв це спокійно, адже вважав, що це чудово, коли в його коханої з’являються нові друзі. Він навіть жартома зауважив:
— Добре, що в нашій фірмі з’явилася ще одна жінка, бо я вже почав думати, що таких, як моя Маринка, більше немає!
Однак з часом Ростислав помітив, що поведінка Марини змінилася. Раніше спокійна та домашня, вона раптово почала все більше часу проводити поза домом: кіно, театри, кафешки, навіть клуби. Спочатку він не виказував невдоволення, думаючи, що це лише тимчасова зміна. Але з кожним днем Марина все більше віддалялася від дому і менше часу приділяла чоловікові.
Ростислав почав хвилюватися, коли Марина прийшла додому напідпитку о третій ночі. Він не втримався і висловив своє невдоволення, на що дружина відреагувала різко:
— Я — жінка, а не прибиральниця чи куховарка! Маю право на відпочинок поза домом!
Вони посварилися. Ростислав намагався пояснити, що йому не вистачає її уваги, що він скучає за нею, але Марина стояла на своєму.
Зрештою, одного дня вона сказала, що до них у гості завітає її нова подруга. Ростислав не був у захваті від цієї новини, але вирішив не забороняти дружині приймати гостей. Коли пролунав дзвінок у двері, Марина попросила його відчинити.
Відкривши двері, Ростислав остовпів. Перед ним стояла Мар’яна — жінка, яку він колись кохав. Після п’яти років стосунків вони мали одружитися, але вона зрадила його з двоюрідним братом. Ростислав був спустошений і не розумів, чого їй не вистачало. Після розриву він почав нове життя з Мариною, яку полюбив усім серцем.
— Здрастуй, коханий, — прошепотіла Мар’яна так, ніби між ними нічого не сталося. — Я довго тебе шукала, всі ці роки думала про тебе…
Ростислав мовчав, відчуваючи на собі погляд Марини, яка стояла позаду. Сльози блищали в її очах, і він розумів, що зараз важливо прийняти правильне рішення. Повернувшись до дружини, він ніжно обхопив її обличчя долонями й сказав:
— Я не дозволю жодній сльозі скотитися по твоєму милому обличчю, кохана.
Потім, повернувшись до Мар’яни, він твердо додав:
— Ти навіть мізинця моєї Марини не варта, не була і ніколи не будеш на її місці! Я ніколи нікого в житті не кохав так, як її! Бувай, Мар’яно.
Ці слова остаточно поставили крапку в минулому і підкреслили, як сильно Ростислав любить свою дружину.