— Ні, ви тільки уявіть, вона отримала у спадок величезну кімнату в гуртожитку, але продовжує жити з нами, — скаржилася Галина своїм подругам на свекруху. — А ми з чоловіком та моїм сином від першого шлюбу змушені тулитися у трьох кімнатах, і це при тому, що квартира чотирикімнатна.
— А ти просила її переїхати?
— Звичайно. Але вона, бачите, здає цю кімнату в оренду. Каже, що так їй простіше бути незалежною.
— А ти є співвласницею квартири?
— Як дружина власника — так.
— А твій син?
— Ну, він же мій син. Тобто теж має право.
— І що ти робиш, щоб вигнати її?
— О-о-о, чимало. По-перше, змусила її купити окремий холодильник. По-друге, на кухні їй життя не даю, так само як і у ванній. По-третє, постійно нацьковую на неї чоловіка.
— А він тебе слухає?
— Ще б не слухав…
Марина Петрівна терпіла знущання невістки майже рік, намагаючись не руйнувати сім’ю сина. Але її терпіння вичерпалося. Жінка переїхала до своєї кімнати в гуртожитку, а через три дні зателефонувала синові.
— Я, як власниця половини квартири, пропоную тобі викупити мою частку.
— Мамо, але в мене немає таких грошей.
— За законом я повинна була тебе попередити. Тепер вважаю свій обов’язок виконаним.
Через тиждень вона дала оголошення в газету. Покупці приходили майже два місяці, поки не знайшлася підходяща кандидатка. Марина Петрівна спеціально її підібрала й навіть трохи скинула ціну, щоб не втратити таку покупницю. Тамара, струнка пекуча брюнетка з осиною талією, влаштувала Галині “солодке” життя. Щодня скандали через ванну, кухню та туалет. До того ж вона ходить по квартирі ледь одягнена, зводячи погляди з чоловіком Галини.
Марина Петрівна, використавши отримані від продажу гроші, придбала велику однокімнатну квартиру, зробила ремонт, обставила її та переїхала. А кімнату в гуртожитку тепер здає й отримує додатковий дохід.