Я розлучена, мій перший шлюб був невдалим, і навіть згадувати про нього не хочеться. Я вже й думала, що більше заміж не вийду. Але потім зустріла Андрія. Він здався мені зовсім іншим, і коли запропонував одружитися, я погодилася. Живемо разом трохи більше року.
Вчора я затрималася на роботі, тому повернулася додому пізніше, ніж зазвичай. З того, що було вдома, я швиденько приготувала чоловікові борщ. Андрій повернувся з роботи, заглянув на кухню, побачив каструлю з гарячим борщем. Я, хоч і була зайнята за комп’ютером, бо потрібно було терміново надіслати файл клієнтові, вийшла з кімнати і привітала його: «Привіт, будеш вечеряти?».
— Обов’язково, тільки переодягнусь і помию руки, — відповів він.
Я почала швидко накривати на стіл: нарізала хліб, поставила гірчицю, і тут із досадою згадала, що забула купити сметану.
— Андрію, я забула сметану купити, — сказала я чоловікові, який якраз заходив на кухню. Його брови зійшлися на переніссі, і погляд став похмурим:
— Ти ж знаєш, що я борщ без сметани не їм, — суворо промовив він.
І хоч мене чекала термінова робота, я, намагаючись виправити незручну ситуацію, запропонувала швидко збігати в магазин за сметаною. Андрій довго дивився на мене, а потім розсміявся так, що аж стіни здригнулися. Я не розуміла, що відбувається, а він лагідно сказав:
— Ось живемо з тобою вже якийсь час, а ти досі жартів не розумієш. Та нехай вже з тією сметаною, і так смачно!
Я сиділа за столом, спостерігаючи, як він із задоволенням їсть борщ без сметани, і думки мимоволі перенесли мене в минуле. Інша квартира, колишній чоловік, вечеря. Тоді я запекла рибу, але, мабуть, недостатньо її почистила.
Риба опинилася на підлозі разом із тарілкою.
— Коли ти нарешті навчишся готувати? Я таке їсти не буду! І щоб за п’ять хвилин усе було чисто! — сказав тоді мій перший чоловік.
Я прибирала і не думала протестувати, такі ситуації траплялися постійно, і я звикла в усьому підкорятися. Ми прожили так три роки, доки від перевтоми я не опинилася в лікарні. Після цього ми розлучилися, і я вже не вірила, що зможу бути щасливою. Постійно звинувачувала себе, що щось зробила не так. Але потім зустріла Андрія і зрозуміла, що є й інші чоловіки — надійні, люблячі, турботливі.
— Ну так що, куди поїдемо? На відпустку куди махнемо? — перервав мій потік думок Андрій.
Я, відірвавшись від поганих спогадів, усвідомила, як же це прекрасно мати поруч такого чоловіка — доброго, надійного і люблячого. Він з’їв тарілку борщу без сметани, попросив добавки і сказав, що я — найкраща господиня у світі.