Сестра попросила мене вишити для неї сорочку за фото. Три тижні я не спала ночами, працювала над кожним стібком, прагнучи до досконалості. Хотілося, щоб усе вийшло ідеально. Коли нарешті закінчила, вирішила віднести сорочку особисто. Сестра приміряла її й залишилася в захваті:
— Це просто шедевр! Навіть краще, ніж на фото. Скільки я тобі винна?
— Для тебе 80 доларів, — відповіла я, розуміючи, що справжня вартість цієї роботи була вдвічі більшою.
— 80? За сорочку? І це ще зі знижкою для родичів?
— Ти ж бачиш, скільки праці тут вкладено.
— Максимум 20, — відрубала вона.
Моє терпіння луснуло. Я вчинила так, що після цього зі мною перестали спілкуватися деякі родичі. Продовження історії нижче
Як усе почалося
Колись моя бабуся дала мені пораду, яка змінила моє життя. Вона навчила мене вишивати, і це стало моїм улюбленим заняттям. Я відточила майстерність до ідеалу, але закинула це хобі, коли вступила до університету.
Після закінчення навчання мене чекала сувора реальність — роботи за фахом не знайшлося. Я кілька років працювала продавчинею, а потім вийшла заміж, народила доньку й пішла в декрет.
Коли дитині виповнився рік, я зрозуміла, що мені бракує фінансової незалежності. Влаштуватися на повноцінну роботу з маленькою дитиною на руках було майже неможливо, тому я повернулася до вишивки, щоб відволіктися й підзаробити.
Так почався мій новий шлях. Спершу я брала замовлення від знайомих, а потім створила сторінку в соцмережах. Але швидко зрозуміла: одна сорочка займає до двох тижнів, адже я використовувала тільки якісні матеріали, а часу через дитину катастрофічно не вистачало.
Замовлення від сестри
Якось до мене звернулася моя двоюрідна сестра:
— Я бачила твої роботи. Вони чудові! Чи зможеш вишити сорочку за фото? Обіцяю заплатити.
Я погодилася. Але коли вона прислала знімок, у мене мало не випала голка з рук: довга сорочка, рукава, вкриті візерунками, складний дизайн.
Три тижні я не спала ночами, працювала при тьмяному світлі лампи. Хотілося зробити все ідеально. Коли завершила, принесла їй сорочку особисто. Сестра приміряла її й вигукнула:
— Це справжній витвір мистецтва! Навіть краще, ніж на фото. Скільки тобі заплатити?
— Для тебе 80 доларів, — сказала я, розуміючи, що справжня ціна такої роботи щонайменше вдвічі більша.
— 80? За сорочку? І це ще зі знижкою?
— Ти ж бачиш, скільки тут вкладено праці.
— Максимум 20, — заявила вона.
У той момент я зрозуміла, що не готова знецінювати свою роботу. Я спокійно забрала сорочку й пішла. Через кілька днів продала її через соцмережі за 250 доларів, а нова власниця ще й замовила в мене сорочку для своєї мами.
Сестра розповіла всім родичам, що я «жадібна», але мені байдуже. Головне, що я навчилася цінувати свій труд.
А як би ви вчинили на моєму місці?