Микола завершував останнє замовлення і вже мріяв повернутися додому. Рік тому він влаштувався працювати в компанію, яка займалася сантехнікою і ремонтом. Коли він вже збирався додому, несподівано зателефонував клієнт, попросивши заїхати на ще одну адресу. Микола взяв інструменти і вирушив на виклик. Двері йому відчинив серйозний хлопчик років десяти, поруч стояла молодша білява дівчинка.
— А дорослі вдома є? — запитав Микола, адже йому говорили, що не можна заходити без дорослих.
— Мама скоро прийде, — відповів хлопчик. — Я намагався полагодити кран скотчем, але він все одно тече, — сумно зізнався він.
Микола вирішив повірити на слово, що мати ось-ось повернеться. Діти уважно спостерігали, як він лагодить кран.
— А ще у мене ніжка від стільця відламалася, — додала дівчинка, — тато б полагодив, але він льотчик і літає далеко-далеко, — дівчинка явно повторювала слова матері.
Коли Микола закінчив роботу, до квартири повернулася жінка. Це була симпатична жінка років тридцяти п’яти, яка була здивована самостійністю дітей.
— Ну що? — знизав плечима хлопчик, — тебе ж не дочекаєшся, ти весь день на роботі. Я вже тиждень кажу, що кран тече.
Жінка заплатила Миколі, а дівчинка тихо нагадала про стілець. Микола пообіцяв повернутися завтра. Проводжати його пішов хлопчик.
— Немає у нас ніякого тата, — сказав хлопчик, — мама точно бреше. Якби він був, то хоча б раз приїхав. Мама каже, що тато надсилає нам подарунки, але я бачив, як вона сама купувала ляльку для Оленки.
— Що ж, в житті всяке буває. А раптом дійсно льотчик? — з усмішкою сказав Микола, погладивши хлопчика по волоссю. Але хлопчик лише сумно подивився на нього.
Вдома Микола не міг забути слова хлопчика. Колись він сам був льотчиком, але змушений був покинути роботу через проблеми зі здоров’ям. Наступного дня він повернувся до будинку Люби, щоб полагодити стілець. Виявилося, що в домі було багато інших проблем, які потребували лагодження. Микола допоміг з розетками, а коли зайшов у ванну, сказав:
— Тут вам капітальний ремонт потрібен!
— А ви зможете це зробити? — сором’язливо запитала Люба. — У нас є трохи грошей, я вам заплачу.
Так Микола почав ремонтувати ванну, і вони стали ближче спілкуватися. Люба часто запрошувала його на обід і пригощала чаєм. Миколі було приємно проводити час з нею, і він розповів про своє життя, а Люба поділилася своєю історією: чоловік покинув її, коли вона була вагітна донькою. Вона брехала дітям про “льотчика”, щоб вони не почувалися покинутими.
Жінка йому дуже подобалася, і Микола відчував, що це взаємно. Наступного дня він прийшов до їхнього дому з квітами і у формі льотчика. Дівчинка із захопленням кинулася до нього в обійми.
— Ось я і повернувся, — сказав він з посмішкою, — просто не одразу вас впізнав, адже давно не бачив.
Так неповна сім’я стала повною.