У нашій сім’ї завжди вважалося, що чоловік має працювати, а жінка — займатися домом. Це здавалося правильним, і Ярослав одразу дав зрозуміти, що дружина повинна підтримувати затишок і порядок.
— А як же самореалізація? — запитала я, коли ми ще готувалися до весілля.
— У жінки є найважливіша місія у світі — виховати дітей і створити затишок. Тобі не потрібно думати про заробіток чи зовнішні проблеми, — відповів він.
Він так гарно змалював свою картину сімейного життя, що я в це повірила. Я справді хотіла бути тією жінкою, заради якої чоловік поспішатиме додому.
Після весілля я взялася за облаштування нашого житла. Я готувала складні страви, прибирала, стежила за кожним куточком нашої квартири. Ярослав був задоволений і хвалився мною перед друзями. Все йшло, як у ідеальному фільмі про американську сім’ю.
Але після народження сина все змінилося. Стало важко встигати робити все по дому. Я помічала, що чоловік розчарований, хоча не казав про це вголос. Тоді я перебудувала свій день, щоб знову все встигати. Ярослав дуже хотів другого дитину, але я боялася. Я знала, що з двома дітьми буде ще складніше. Та зрештою він переконав мене, і я народила доньку. Я любила своїх дітей, але тепер не мала часу навіть на себе. Я втратила форму, набрала вагу. Ярослав перестав звертати на мене увагу, а одного дня сказав:
— Тепер мені соромно показувати тебе колегам. У них дружини — як картинки, а в мене — тітка.
Ці слова розірвали мені серце. Я плакала днями і ночами. Я ж старалася для нього, для нашої родини. Але тепер це вже не мало значення.
Нещодавно я випадково дізналася, що у нього роман із колегою. Це стало останньою краплею. Я вирішила піти. Заберу дітей, щойно облаштуюсь на новому місці. Більше я не хочу жити в такому шлюбі.
Чи варто мені зробити цей крок? Як би ви вчинили на моєму місці?