У березні ми поїхали до свекрухи, яка вже 20 років мешкає в Англії. Це було рішення мого чоловіка – йому здавалося, що так буде спокійніше. Я не стала заперечувати, але мене вистачило лише до вересня – більше жити тут не можу. Я так і не змогла звикнути до англійського побуту, їхніх дивних правил і ритму життя. Перше, що мене здивувало – це житло. Тут усі будівлі старовинні, зі своєю історією та загадками. Але вікна дуже маленькі та з одинарним склом, яке пропускає холодний вітер. Якщо ви хочете змінити дизайн фасаду будинку, доведеться чимало побігати по міських інстанціях, і ще не факт, що дадуть дозвіл. Центрального опалення тут немає.
Свекруха в кожній кімнаті поставила переносні електрокаміни. Каже, що це дуже зручно, але я тут нічого зручного не бачу. Може ж статися коротке замикання або й пожежа. До речі, комунальні послуги дуже дорогі, тому свекруха вже звикла жити в холоді, а я весь час носила дві пари шкарпеток, колготки і штани поверх них. Здається, тільки рукавичок не вистачало! Крани на кухні – це окремий «рівень випробувань». Замість одного змішувача на холодну й гарячу воду тут усе розділено. Тобто, два окремих крани: для холодної води і для гарячої. Я ніяк не могла нормально помити руки чи посуд — ллється або крижана вода, або окріп. А це ж дуже шкідливо для шкіри!
Ще мене вразили вхідні двері. У нас в Україні двері бувають масивні, дерев’яні чи металеві. А в Англії — легкі, зроблені зі скла чи пластику. Один необережний рух – і вже дірка. Схоже, англійці свято вірять, що до них не вдеруться злодії! А як вони рахують поверхи! У нас це перший, другий, третій поверх, а в Англії є ще «нульовий» або «наземний поверх», тобто наш перший – це їхній нульовий. Я декілька днів звикала до цієї дивної системи, постійно плутала квартири й навіть стукала до сусідів. До того ж, на дверях не позначено номер квартири.
Тепер я переконана, що життя за кордоном зовсім не таке казкове, як показують у серіалах чи фільмах. Кращої країни, ніж наша Україна, не було, немає і не буде!