Мені було 20 років. Ми з чоловіком і маленьким сином у колясці гуляли ввечері в парку, обговорюючи різні буденні речі, коли раптом почули жіночий крик. Чоловік, не вагаючись, побіг у той бік, а я поспішила слідом. На стежці ми побачили страшну картину: дівчина, притиснута до дерева, кричала, а двоє чоловіків нападали на неї. Один виривав у неї сумку, а інший тримав за горло і намагався залізти руками під її сукню.
Мій чоловік стрімко підбіг і вдарив одного з нападників у бік. Той застогнав і впав. Другий, розгубившись, випустив сумку, але одразу отримав удар у щелепу. Тим часом перший нападник спробував піднятися, але чоловік ще раз його знешкодив. У результаті обидва валялися на траві, а мій чоловік закрив дівчину спиною, готовий до подальшої боротьби. Але цього не сталося. Один із нападників піднявся і, схопивши свого товариша, почав відступати, бурмочучи: “Все, мужику, все!”
Ми кинулися до дівчини, заспокоювали її, дали води. Тоді я помітила, що вона вагітна — її живіт був вже добре помітний. Ми посадили її на лаву, привели до тями й провели додому. Дівчина була нам безмежно вдячна.
Через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому ж парку. Її чоловік підійшов, потиснув руку моєму чоловікові, сердечно подякував за порятунок дружини і запросив нас у гості. Він залишив свій номер телефону, сказавши, що завжди готовий допомогти. Ми не скористалися їхньою пропозицією, бо невдовзі переїхали в інший район. Життя закрутило, і ця історія поступово відійшла на другий план.
Минуло 23 роки. Наш син виріс і почав зустрічатися з дівчиною. Вона була дуже мила, вихована, і ми її щиро полюбили. Часто жартували із сином, питаючи, коли ж він познайомить нас із її батьками, адже така дівчина — справжній скарб.
Але раптом наше життя змінилося. У мого чоловіка виникли серйозні проблеми із серцем. Його госпіталізували, діагностували хронічну серцеву недостатність і повідомили, що потрібна пересадка серця. Операція коштувала дуже дорого. Ми почали збирати гроші серед родичів. Тоді син розповів про наше горе своїй дівчині, і її батьки запропонували допомогу. Я тоді подумала: “Який страшний привід для знайомства.”
Незабаром її батьки прийшли до лікарні, щоб відвідати мого чоловіка й обговорити ситуацію. Коли вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися, і жінка раптом заплакала. Чоловік підійшов, потиснув руку моєму чоловікові й сказав:
— Ми дамо стільки грошей, скільки потрібно.
Тільки тоді я зрозуміла, що це була та сама дівчина, яку ми колись врятували в парку, разом із її чоловіком. Вони нас одразу впізнали, хоча минуло стільки років. Ми були приголомшені: ці люди пам’ятали нас і зберегли вдячність через усе життя. А тепер наші діти вирішили пов’язати свої долі.
Чоловіку зробили операцію, зараз він одужує. Незабаром у нашій родині буде весілля. Ми не тільки отримали прекрасну невістку, а й знайшли чудових друзів. Життя іноді пише неймовірні сюжети.