Мої батьки завжди добре заробляли, у нас вдома не бракувало грошей. Часто приходили гості, а ще більше було родичів, адже і мама, і тато походили з багатодітних сімей. Постійно зверталися за допомогою, здебільшого фінансовою. Просили в борг значні суми, але ніколи не поспішали повертати.
Коли мені виповнилося 14 років, мої батьки трагічно загинули в автокатастрофі. І разом із ними зникли всі ці «родичі». Я залишилася зовсім сама. Ніхто з них навіть не подумав про мене. Я намагалася дзвонити деяким, просила про допомогу, але більшість просто не брали слухавку.
Мене відправили до дитячого будинку. Це був найважчий період у моєму житті. Я постійно плакала, відчувала себе покинутою і нікому не потрібною. Але на щастя, у світі все ж є добрі люди. Неподалік дитячого будинку був магазин, і одна продавчиня, яка працювала там, забрала мене до себе. Вона разом із чоловіком і маленькою п’ятирічною донькою стали моєю новою сім’єю.
Ці люди були мені абсолютно чужими, але врятували мене й допомогли пережити пекло. Як я дізналася пізніше, моя мама колись також допомогла їм: влаштувала чоловіка цієї жінки на хорошу роботу.
До смерті батьків я навчалася в престижному ліцеї. Прийомні батьки не мали великих статків, але твердо вирішили, що я продовжу навчання саме там. Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, щоб оплачувати моє навчання, забезпечити мене всім необхідним і красиво вдягнути. Водночас у них була й рідна донька, яка теж потребувала їхньої уваги й турботи.
Я намагалася полегшити їм життя. Пропонувала перевести мене до звичайної школи, але вони категорично відмовлялися. Завжди повторювали: «У тебе все буде добре, ось побачиш». І вони не зупинялися, працювали далі. З їхньою донькою ми стали як рідні сестри. Ми завжди і всюди були разом, підтримували одна одну.
Завдяки моїм прийомним батькам я здобула чудову освіту. Сьогодні я 25-річна самостійна дівчина, яка працює в мерії. Я забезпечую себе сама, але ніколи не забуваю про людей, які дали мені все. Я купила їм машину й дачу, щоб вони могли жити спокійно й насолоджуватися відпочинком. Також оплачую навчання моєї молодшої сестри. Вони стали для мене справжньою сім’єю — набагато ріднішою, ніж ті родичі, які колись від мене відвернулися.
Нещодавно деякі з цих «родичів» почали дзвонити й запрошувати мене в гості. Але мені це не потрібно. Для мене вони чужі люди. На їхні запрошення я відповіла прямо: нехай більше не турбують мене і взагалі забудуть про моє існування.
Можливо, хтось мене засудить, скаже, що я не права. Але ці люди залишили мене в найтемніший момент мого життя. Тепер я не потребую їх так само, як колись вони не потребували мене.
Усі мої досягнення — це заслуга моїх прийомних батьків. Вони стали для мене підтримкою, родиною, подарували віру в себе і майбутнє. Я дуже їх люблю і безмежно вдячна їм за все.