Софійка й уявити не могла, як сильно зміниться їхнє життя після того, як свекруха Варвара Петрівна переїде до них.
Варвара мала свою квартиру в місті, але після смерті чоловіка залишилася там сама. Її дочка Настя, одружившись, залишилася в місті, винаймаючи житло зі своїм чоловіком. У них уже був син, а тепер Настя чекала на двійню.
Варвара вирішила залишити свою квартиру доньці й перебратися до сина в село, у їхній старий дім. Колись вони з чоловіком переїхали сюди з іншого села, яке почало вимирати. Купили стареньку хатинку за невелику суму й власноруч зробили з неї гарний будинок із великою ділянкою.
Коли чоловік захворів, вони осіли в місті, ближче до лікарень. Варвара продала господарство й будинок, а на заощадження придбали квартиру. Дім у селі залишили синові Павлу, знаючи, що він з часом одружиться.
Тепер Варвара вирішила повернутися до села. Їй бракувало природи та свіжого повітря. Павло не заперечував, бо вважав, що це її дім, і навіть радів: мама буде поруч, а за маленькою Поліною під час ремонту садочка буде кому доглядати.
Софійка ж цілий день прибирала: мила, витирала пил, готувала. Свекруха наполягла, щоб їй звільнили спальню, де вона жила з покійним чоловіком.
— Звільнимо, — погодилася Софія. — Це ж її будинок.
Проте ідея переїзду свекрухи в їхню оселю не дуже тішила Софійку. Як вони уживатимуться під одним дахом? Свекруха завжди підтримуватиме сина, а це може ускладнити сімейне життя.
Коли Варвара приїхала, вона одразу заявила:
— Готувати й прибирати я не буду! Ти, Софійко, як хазяйнувала, так і хазяйнуй далі. Я вже своє відпрацювала. Але якщо потрібна буде допомога – кажи, не соромся!
Софійка розгубилася. Вона не очікувала, що вся хатня робота залишиться тільки на ній. Проте з часом помітила, що свекруха не втручається в її справи, а лише хвалить її перед Павлом: яка господиня, як гарно готує й дбає про сім’ю.
Варвара сиділа у своїй кімнаті, в’язала теплі речі на зиму, серветки та скатертини. Поліна постійно крутилася біля бабусі, слухала її розповіді й навчалася в’язати. Незабаром дівчинка навіть сама зв’язала одяг для ляльки й стала більш самостійною: прибирала свої іграшки, допомагала мамі на кухні.
Софійка була здивована: у їхньому домі запанували мир і спокій. Сім’я стала ближчою, сварок майже не було. Варвара дійсно принесла в їхнє життя гармонію.
Одного дня Софійка почула, як свекруха хвалила її подрузі:
— У мене не невістка, а справжня донька! Турботлива, добра, і дружина для мого Павла чудова. А он яка гарна господиня!
Ці слова дійшли до Софійки, і їй стало приємно. Вона навіть почала думати, що свекруха – це подарунок долі.
Коли Варвара ненадовго їздила до доньки, усі вдома сумували. Її повернення чекали з нетерпінням, бо разом із нею в дім поверталися тепло й затишок.
Тепер вони всі разом готувалися до поповнення в сім’ї. Поліна з бабусею вже в’язали костюмчики для майбутнього братика. Софійка нарешті зрозуміла, що зі свекрухою можна жити не лише мирно, а й щасливо.