Ілля того дня повернувся додому раніше, ніж зазвичай — годинник показував лише половину першої. Він із подивом спостерігав, як дружина одягала їхню сонну доньку, а поруч стояв невдоволений син.
— А ти куди це серед ночі зібралася? І дітей навіщо тягнеш? — роздратовано запитав він.
— Я вирішила піти від тебе, більше не маю сил терпіти все це, — відповіла Варвара, глянувши чоловікові в очі й подумавши, як сильно колись його любила.
— Та швидше вже вимітайся! — почав кричати Ілля, не звертаючи уваги на те, що лякає своїм криком дітей. — Хто ти така з причепом своїм? Нікому не потрібна, дурепа!
— Поживемо — побачимо, — спокійно відповіла Варя і вийшла з дому.
Колись, у перший рік їхнього шлюбу, вона жила, як у казці. Варя буквально світилася від щастя: у неї був гарний і успішний чоловік, який носив її на руках.
— Натарпишся ти ще з цим красунчиком, — іноді казала їй мати, але Варя не зважала на ці слова. Вона була впевнена, що їхнє кохання настільки сильне, що зрада не зможе його зруйнувати.
Проте одного дня її світ розлетівся на тисячі шматків. Варя дізналася, що в Іллі є коханка. Відтоді почалися проблеми, які лише посилювалися після народження сина. Варя намагалася повірити, що чоловік змінився і повернувся до сім’ї. Але з часом відрядження Іллі ставали дедалі частішими й тривалішими. Він завжди уникав запитань, говорячи, що Варі краще займатися дітьми, ніж придумувати дурниці.
Варя мовчала, навіть коли відчувала запах чужих парфумів або чула, як чоловік ніжно розмовляє з кимось телефоном. Одного разу вранці він випадково назвав її Ніночкою, і це стало останньою краплею.
Варя працювала касиром у супермаркеті, намагаючись зводити кінці з кінцями. Одного дня її здивував постійний покупець, який залишив на касі букет квітів.
— Це вам, — ніяковіючи, сказав він. — Мені хочеться, щоб ви посміхнулися.
Він представився Андрієм і запропонував провести її додому після зміни. Варя довго не могла прийняти його залицянь, адже не вірила, що у чоловіка можуть бути серйозні наміри до матері двох дітей. Проте Андрій виявився іншим. Він із радістю возився з її дітьми: навчив сина грати в шашки, а доньку — кататися на лижах. Коли діти хворіли, він серед ночі біг до аптеки.
Одного дня Андрій сказав:
— Невже ти думаєш, що я можу втратити таку чудову жінку? Ти станеш моєю дружиною?
Варя погодилася, і тепер вони з Андрієм разом уже понад п’ять років. У них народилося ще двоє малюків. Сусіди й знайомі часто відзначають, що всі діти дуже схожі на Андрія.
— Ти знаєш, вони справді стають усе більше схожими на тебе, — якось сказала Варя.
— Це тому, що я їх дуже люблю, адже вони — твоє продовження, — відповів Андрій, обіймаючи її.