Одного разу Жанні, виховательці дитячого садка, довелося взяти на себе чужу групу, адже колега захворіла, і за дітьми не було кому доглядати. Наприкінці дня малечу почали розбирати по домівках, а Жанна допомагала їм одягатися і проводила до батьків. Здавалося, ось-ось усі підуть, але один хлопчик, ніби не поспішаючи, продовжував сидіти у пісочниці, захоплено граючись. Він навіть не звертав уваги на батьків, що приходили, а за ним так ніхто і не з’явився.
Коли всі інші діти вже пішли, хлопчик усе ще спокійно грався. Жанна підійшла до нього й запитала:
— А хто має прийти за тобою?
— Тато, — коротко відповів малюк.
«Ну що ж, тато, так тато», — подумала Жанна й почала чекати. Але коли чоловік не з’явився навіть через пів години, Жанна вирішила знайти ім’я хлопчика у списках і зателефонувати батькам. Вона уважно переглянула всі списки, але імені хлопчика там не виявилося. До цього часу дитсадок уже спорожнів, залишилися лише Жанна, хлопчик і охоронець.
Зазвичай діти нервують, коли батьки затримуються, але цей хлопчик був абсолютно спокійний і продовжував гратися. Тим часом Жанна вже починала хвилюватися.
— А ти не знаєш, — звернулася вона до малюка, — коли за тобою тато прийде?
— Він не прийде, — спокійно відповів хлопчик.
— Як це не прийде? А де він? — здивувалася Жанна.
— На роботі. Він не забере мене, поки футбол не закінчиться. Коли тато дивиться футбол, його краще не чіпати.
— Постривай, а де він дивиться футбол? На роботі? — запитала Жанна, намагаючись з’ясувати.
— Ну так.
— А ким він працює?
— Охоронцем у дитячому садку, — посміхаючись, відповів хлопчик.
— У якому садку?
— Ну, тут! — хлопчик подивився на Жанну, як на людину, яка не знає найочевидніших речей. — Він вас знає. А ви чому не йдете? Вас теж до кінця футболу вигнали?
Жанна ледь стримала сміх. Ситуація виявилася настільки несподіваною, що їй залишалося лише посміхнутися у відповідь на дитячу безпосередність.